ВІЙНА - ВЕЛИКА ТРАВМА

 Травма (від грецьк. - рана) - надзвичайно стресова життєва подія, суб'єктивна безпомічність, безпорадність, незахищеність; відчуття, що це не можливо пережити - "рана в душі".

Існує два погляди на травму: "т" - травма маленька і "Т" - ТРАВМА ВЕЛИКА.

"т" - відсутність безпосередніх загроз для життя та здоров'я: стоматологічні процедури, втрата роботи, майна, конфлікти з людьми, укуси собаки, розлучення, переїзди, зрада.

"Т" - наявність безпосередніх загроз для життя та здоров'я : великі хірургічні операції, природні катастрофи, викрадення людей, смертельні хвороби, терористичні акти, стихійні лиха, насильство, концтабори, геноцид, ВІЙНА.

Якщо людина зустрічається з Т великою або т маленькою, у неї є високий ризик стресових розладів.

Наприклад: особа може бути жертвою події або бути свідком чогось загрозливого для життя, або довідатися про травматичну подію, що сталася з рідними.

Чому війна є Т - травмою

Учасники бойових дій мали:

• небезпеку для життя, здоров'я (обстріли, атаки);
• поранення;
• бачили смерть інших, розстріли;
• бачили мертві тіла або частини тіл;
• були в полоні, зазнавали тортур, знущання (примусове навчання в БзВП і, опираючись на досвід, добровільне теж, бо обмеження подібні до обмежень у полоні);
• вбивали, травмували інших;
• втрачали близьких людей.

Після травматичних подій життя вже більше не таке, яким було раніше. Час, проведений у зоні бойових дій, отриманий та пережитий там досвід може впливати на бійців. Їх ідентичність, їх емоційні та фізіологічні реакції, їх погляд на життя і взаємодія з іншими якимось чином можуть змінитися.

Можуть з'явитися думки про те, що вони щось зробили не так, що заслуговують те, що з ними відбувається. Іноді вони можуть відчувати провину за те, що залишилися живими, а товариші загинули. Більшість із вище вказаних травматичних подій зберігаються в пам'яті як травматичні спогади.

Для того, аби відновитися після пережитих травмуючих подій та повернутися до мирного життя, бійці мають впоратися із емоційними переживаннями і, одночасно, подолати тривожне сприйняття світу, почати йому довіряти і не очікувати на небезпеку в майбутньому.

Доведено, що нашій психіці простіше пережити природну катастрофу, аніж жахіття, які спричинила людина (вбивство, тероризм, тортури, зрада, кривда, насилля тощо).

Відсутність якісної і доступної інформації про травму є однією із найбільших перешкод для роботи з її симптомами.

Люди, які пережили травму, потребують інформації про те:

? Що з ними сталося?

? Що з ними відбувається?

? Як травма впливає на них?

Без цього розуміння ті, хто пережив стрес і залишився живим, не усвідомлюють, що з ними відбувається; часто вони відчувають, що з ними щось не так.

Першим кроком для тих, хто працює із ветеранами, військовослужбовцями чи іншими травмованими, є психоедукація.

Психоедукація - це просвіта, пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров'я.

У контексті травми психоедукація повинна інформувати про природу травми, як вона впливає на мозок, на когнітивну, фізичну, емоційну, духовну та соціальну сфери.  Травма може впливати на нашу здатність опрацьовувати думки, викликати відчуття сорому, провини, страху, гніву та болю; може впливати на м'язи, суглоби, травлення та обмін речовин, температуру, сон, імунну систему тощо.

Також травма впливає на те, як ми починаємо бачити світ і ту реальність, яка нас оточує - як правило, ми бачимо її небезпечною. Травма впливає на подружні стосунки, стосунки з родиною, друзями, колегами та незнайомими людьми.

Чому важливо розуміти це?

Психоедукація дає можливість визнати, що людина (ветеран, військовий, дружина, чоловік, діти, ін.) не пошкоджена, що вона може відчувати низку симптомів, які є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію. З цими симптомами важко жити, але вони розвинулися як захисна реакція, щоб вижити. І якщо людина буде їх розуміти - їй простіше буде ними керувати.

Таким чином ветерани, військові, травмовані люди вивчають інформацію про симптоми: як їх розпізнати, як їх передбачити, що вони означають, як з ними поратися; це зменшує у них почуття сорому, збентеження, а також відчуття того, що вони ненормальні.

Психоедукація також важлива, щоб допомогти зрозуміти, що людина перебуває тут і зараз, а не на війні, що травма в минулому, що жахіття залишаються позаду, а поруч є добрі люди, що можна йти дорогою зцілення, щоб відновлюватися.

Інформувати потрібно маленькими кроками в повільному темпі. Для чого? Розповідаючи про травму та її наслідки, навіть опосередковано ми допомагаємо звертати уваги на свої внутрішні та зовнішні сигнали. Це може бути не просто, оскільки усвідомлення того, що "в мене також є ці симптоми" - може викликати незручні почуття, відчуття та думки, які нагадують ті травматичні події, що переживали. Цим людям потрібна підтримка в бажанні чи небажанні згадувати пережите; їм потрібно допомогти заспокоїтися, зрозуміти, що завдана психологічна травма - не на все життя.

Важливим підкреслити той факт, що якщо людина змогла пережити жахливий досвід війни, то в неї є всі необхідні ресурси для подолання симптомів цього досвіду.

Психоедукація може показати, як людина може турбуватися про себе; яка у неї є сила, міцність, мужність, зовнішні та внутрішні ресурси витримати травматичну подію, вистояти перед негараздами; що вона може робити (техніки і стратегії), щоб навчитися керувати своїм життям.

Також важливо проводити психоедукацію для близького оточення, родичів. Вони можуть навчитися слухати, розуміти, що відбувається, і самим включатися в процес зцілення.

Дорога зцілення довга. Але важливо терпляче робити крок за кроком.