Тривога або занепокоєння (від лат. anxietas: занепокоєння, тривога) є найпоширенішою формою страху, своєрідний сигнал про наближення загрози, або "страх від страху", який відчувається як переживання певного занепокоєння, побоювання, невпевненості чи боязні. Головною причиною тривоги є невдомість, зокрема очікування неприємних подій у майбутньому, уявлення потенційної небезпеки, які поступово підривають психологічну стабільність та проявляються через суб'єктивні відчуття (неприємності, занепокоєння, депресії, зниженої здатності до дії тощо); фізіологічні зміни (збільшення частоти серцевого ритму, підвищення систолічного артеріального тиску, пришвидшене дихання та метаболізм, підвищене потовиділення тощо); зміну поведінки (підвищене збудження, нервові рухи, тремтіння пальців та тіла, уникнення соціальної комунікації, безсоння, труднощі з концентрацією уваги тощо).
Відчуття тривоги залежить не лише від об'єктивної ситуації, а й від біологічних, соціальних та психологічних особливостей людини (вік, соціальних статус, риси особистості тощо). Також схильність до тривожності є спадковою, а не зовсім тією рисою, яку виробляють протягом життя, що важливо мати на увазі під час психологічного відбору кандидатів на окремі військові посади.
Тривога - це відчуття, яке спрямоване в майбутнє, а її сила зростає пропорційно просторовому та часовому наближенню потенційно реальної чи вигаданої загрози. Тривалий стан тривоги може викликати серйозні проблеми зі здоров'ям, у будь-якому випадку відображається на психологічній бойовій готовності військових.
Зогляду на це, можна визначити основні заходи запобігання та процедури зниження відчуття тривоги у військових, зокрема перед бойовими діями:
- ознайомлення військових, зокрема командирів з відчуттєвими, фізіологічними та поведінковими ознаками тривоги з метою їх розпізнавання та завчасного зменшення чи повного блокування;
- наголошення на НОРМАЛЬНОСТІ та природності походження такого відчуття - запобігання розвитку відчуття сорому та провини у військових за відчуття тривоги;
- завчасне та повне інформування військових щодо майбутніх подій, можливого сценарію їх розвитку та закінчення, а також альтернативних рішень. Тобто, слід вдаватися до всіх дій, які можуть зменшити відчуття тривоги у військових, але при цьому не ставити під загрозу планування майбутньої військової операції ( досвід доводить, що інститутом "військової таємниці" часто зловживають заради підкресленого відчуття власної переваги та значення або заради приховування непоінформованості, чому слід запобігати).
- психологічний відбір на окремі посади і спеціальності та усунення від посад кандидатів, які мають завищене відчуття тривоги (наприклад кандидатів на керівні посади, у спецпідрозділи, військові пілоти тощо).
- переведення уваги військових на виконання різних дій перед бойовими подіями, враховуючи часову складову розвитку тривоги (відвернення уваги військових від наближення операції за допомогою збільшення їх зайнятості).
ПРИКЛАД ДІЇ СИМПАТИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ РІЗНИХ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ ТА ОРГАНІВ
Серцебиття - симпатична пришвидшує - парасимпатична уповільнює
Кровоносні судини - симпатична звужує - парасимпатична розширює
Температура тіла - симпатична підвищує - парасимпатична знижує
Цукор в крові - симпатична збільшує - парасимпатична зменшує
Шлунок та кишківник - симпатична гальмує роботу - парасимпатична стимулює роботу
Потові залози - симпатична збільшує виділення - парасимпатична немає впливу
Під впливом страху в організмі відбувається низка неконтрольованих фізіологічних змін, зокрема: коротке та пришвидшене дихання, побліднення ("блідий від страху"), потіння долонь та усього тіла, пересихання в роті, вставання волосся дибки на голові і тілі, спрага, втрата апетиту, неконтрольовані позиви до сечовипускання та випорожнення.
Важливо наголосити, що ці фізіологічні зміни дійсно відбуваються автоматично, без можливості їх свідомого контролю з боку людини (окрім виняткових випадків). Більше того, всі ці зміни мають акцентовано адаптаційну цінність у небезпечній ситуації, яка передбачає поведінку відповідно до популярної еволюційної формули: "бий або втікай". При зіткненні з небезпекою організм автоматично готується до дій, а непотрібні речі викидає назовні (тіло стає легшим), робота шлунка призупиняється, кров починає пришвидшено циркулювати та накопичується там, де є потреба в енергії - м'язах, що призводить до побліднення шкіри обличчя, зіниці розширюються заради кращого зору, інтенсивніше потовиділення та вставання волосся дибки означає охолодження організму з метою уникнення перегріву тощо. Мудре народне прислів'я стверджує: "добрий страх для того, кому його Бог дав", наголошує якраз на його захисній функції у ситуаціях небезпеки.
Важливо наголосити, що страх разом зі своїми мимовільними реакціями абсолютно природний та нормальний прояв, який трапляється з усіма людьми у ситуаціях небезпеки. Більше того, страх допомагає не лише військовим, а й звичайним людям, мобілізувати свій психофізичний потенціал для подолання ситуацій, небезпечних для життя. Страху не треба соромитися, його треба приймати та долати, зокрема навчитися діяти всупереч ускладненням, які це відчуття викликає. Врешті-решт, хоробрість - це ніщо інше, як вміння свідомо контролювати страх, та витримка у будь-яких ситуаціях.
Помірний страх може мати позитивну мотиваційну дію, спонукати до навчання та покращити результати дій, які залежать від доброї взаємодії між людьми (під впливом механізму соціального порівняння та соціальної відповіді). Повторення та тренування спочатку страшної для людини діяльності (наприклад, стрибок з парашутом), можливо досягти рівня, коли страх замінюється задоволенням від такої діяльності, що, звісно, не треба сприймати як панацею, оскільки страх смерті чи поранення на війні можна лише зменшити, але ніколи не можна повністю подолати.
З іншого боку, занадто довге перебування у стані страху викликає стрес, що призводить до порушення тілесного та психічного здоров'я. Слід бути свідомим, що тривога і страх у військових на війні майже постійно присутні, протягом і після бойових дій, причому особливо гостро переживається страх можливих поранень, каліцтва, смерті, тривалої інвалідності, полону, тортур, втрати честі... Акумульована дія страху виснажує, що слід мати на увазі при плануванні використання підрозділу у бойових діях. Постійне перебування в стані страху призводить до зростання тривоги і страху, оскільки з продовженням перебування на полі бою зростає як вірогідність страждань, так і усвідомлення їх можливості. На початковому етапі бойової діяльності (протягом перших кількох днів) у військових без поперднього військового досвіду присутні сильні тривога і страх, які окремі з них не можуть подолати. Тоді солдатів необхідно перевести за лінію фронту, але не далі, ніж на другий ешелон оборони, щоб вони могли прийти до тями і повернутися на поле бою. Протягом наступного етапу (перших двох тижнів) солдати пристосовуються до умов війни та поводяться головним чином відповідно до отриманих вмінь та знань. Якщо перебування на полі бою перебуватиме більше двох тижнів, то страх повернеться, до того ж, ще більший. А у разі, якщо солдати постійно перебувають у бойових діях довше п'яти тижнів, у них може з'явитися повне психофізичне виснаження, яке проявляється: підвищеною дратівливістю та агресивністю, зниженою толерантністю до фрустрації (нервова вибуховість, депресія, замкненість в собі, порушення пам'яті та нездатність до засвоєння нової інформації), зниженою здатністю до прийняття рішень (планування, вирішення проблем) та повним психічним зламом. Лише невелика кількість людей може витримати таке довготривале перебування на межі загибелі, яка і на війні трапляється лише в екстремальних умовах (наприклад, в ситуації повного оточення).
Звичайно, окрім страху на полі бою, військові весь час переживають постійне психофізичне навантаження, що супроводжується безсонням (або сплять неглибоким сном, нерідко з нічними жахами). В таких умовах обов'язково розвиваються психосоматичні розлади (підвищений артеріальний тиск, астма, виразка шлунка тощо). Поступово у деяких військових в таких умовах може з'явитися внутрішній конфлікт між вірою у виправданість боротьби та інстинктом виживання. Цей конфлікт може розв'язуватися по-різному: від розвитку конверсійного неврозу (конверсія страху в тілесний симптом чи симптоми, чим у соціально прийнятий спосіб людина знаходить вихід з глибоко конфліктної ситуації), самопоранення, дезертирства - до самогубства чи вбивства соратників (частіше командира, котрий здається відповідальним за таку ситуацію).
Загальновідомо, що страх можна тимчасово заглушити за допомогою вживання певних хімічних речовин, які безпосередньо впливають на фізіологічні системи організму, та за допомогою яких досягається швидке і ефективне зменшення чи подолання збудження (медикаменти - транквілізатори, алкоголь, наркотичні засоби, зокрема героїн, який "створює героїв"). Однак, така дія лише тимчасова, супроводжується низкою небезпечних протипоказань та має довгострокові катастрофічні наслідки. Більш здоровий, хоча й вимогливий підхід, - це зміна загального життєвого стилю (зміна поганих звичок, контроль харчування, зменшення вживання алкоголю, відмова від паління, фізичні вправи) та/або вивчення та практикування якоїсь техніки релаксації.
Для запобігання страху, окрім вищенаведених способів для зменшення тривоги, слід дотримуватися таких правил, які передусім стосуються командирів:
- ознайомити військових із симптомами страху, акцентуючи на тому, що така поведінка є нормальною, очікуваною на полі бою, суворо забороняти будь-яке висміювання тих, хто демонструє симптоми страху (треба наголосити, що висміювати іншого означає в дійсності прикривати свій власний страх);
- з військовими, які очевидно не можуть подолати страх, слід поводитися уважно (їм і так важко), для початку слід вивести їх з бойових дій та задіяти в іншій роботі поблизу поля бою, дати їм шанс звикнути та потім, залежно від зміни їх стану, повернути на бойову позицію;
- при плануванні військових операцій слід враховувати чинник обмежаної витривалості навіть добре підготовлених військових. І завжди, коли можливо, забезпечувати ротацію (як правило, ротації організовуються за принципом 7:7:7 - наприклад, тиждень бойових дій, тиждень відпочинку, тиждень підготовки);
- слід враховувати можливість неконтрольованих нервових вибухів у військових внаслідок акумуляції страху та виснаження, добре розпізнавати ознаки, які вказують на небезпеку появи такої поведінки;
- у ситуації, коли людина охоплена сумнівом, порадитися з військовим психологом.
Паніка (походить від назви грецького бога Пана) - це екстремальний, найсильніший вид страху, при якому людина доходить до повної втрати раціонального мислення та контролю, і який вважається найбільш небезпечним та ризикованим. В стані паніки і повного порушення адекватного способу сприйняття небезпеки автоматично активуються примітивні підсвідомі механізми захисної реакції - сліпого, безглуздого уникнення небезпеки будь-якою ціною.
До того ж паніка є заразним страхом для інших членів команди, який поширюється зі швидкістю пожежі. Внаслідок акумульованої дії стресових чинників довготривалого перебування на полі бою (виснаження та зниження здатності до раціонального мислення) та через невідомість і нестачу поінформованості про те, що відбувається на полі бою, боєць насамперед починає опиратися на те, що сам бачить. Якщо в цій ситуації він бачить іншого військового, який панічно втікає, то може (безпідставно) зробити висновок, що той знає щось більше, ніж він, і може приєднатися до безпричинної втечі (Хелстром, 1973). Паніка є небезпечним явищем в усіх підрозділах, діяльність яких безпосередньо пов'язана із бойовими умовами, небезпечними для життя. Іншими словами, поява панічного страху на полі бою становить пряму загрозу настання хаосу в армії і тому заслуговує на підвищену увагу військових експертів.
Паніку на полі бою частіше викликають раптові неочікувані ситуації, зокрема накшталт появи нової, невідомої зброї в руках супротивника чи якоїсь іншої драматичної зміни обставин.
Загалом фактори ризику, які можуть стимулювати появу паніки на полі бою, такі:
- недостатня психологічна підготовка військових, яка проявляється в уникненні, ігноруванні чи недооцінці небезпеки та загрози на полі бою;
- погана та недостатня поінформованість (передусім щодо бойової сили та боєздатності противника);
- довготривала соціальна ізольованість (відокремлення від решти підрозділу, неможливість комунікації з командиром);
- фізична немобільність, малорухомість (відсутність можливості рухатися, наприклад, довготривале вимушене перебування в окопі чи іншому укритті);
- довготривале перебування в небезпеці (супроводжується тілесною виснаженістю, дегідрадацією, нестачею сну);
- досвід близького дотикання до смерті (очевидець поранення чи загибелі військового побратима, який знаходить у безпосередній близькості);
- втрати у підрозділі (велика кількість поранених чи загиблих, зокрема командира чи близьких соратників);
- нові військові у підрозділі (недосвідчені, не знайомі з іншими, не знають неписаних правил поведінки на полі бою).
Розуміючи руйнівну небезпеку паніки, експерти з психологічних операцій розробляють (на тактичному рівні) та реалізовують таку діяльність, якою наводять страх на супротивника, чим зводять на нівець ефективність його боротьби. Військові експерти дуже добре знають, що наведення паніки на війні - це запорука найбільш цінного способу перемоги: "Вершина мистецтва війни не в тому, щоб виграти сто битв. Вершина в тому, щоб подолати противника без бою" (Сунь-Цзи, 4 ст. до н.е.). Тому в рамках підготовки військових до бойових дій слід приділяти окрему увагу цьому аспекту.
Паніку у військових можна розпізнати через низку легко помітних змін, які з'являються ще на передпанічному етапі (безпосередньо перед настанням паніки) і які вказують на стан перебільшеної дратівливості та збудження. На цьому етапі з'являються: здригання від кожного звуку та руху, тремтіння, потовиділення, заїкання, слабкість долонь та параліч рук, ніг, напруга/застиглість обличчя, некоординовані рухи, неконтрольованих сміх чи плач). В стані гострої паніки можна очікувати два види реакції: або панічну втечу, або повне завмирання на місці (що трапляється рідше). Гостра паніка має такі ознаки: неконтрольована і непередбачувана поведінка, ігнорування команд, відсутність розуміння небезпеки, переривання соціальних контактів та егоїстичний фокус винятково на собі.
За панічну поведінку військових не слід карати як за класичний вид військової непокори, як то невиконання команд чи дезертирство. Панічна поведінка - це несвідоме і ненавмисне, а інстинктивне реагування на величезну небезпеку з повною блокадою раціонального милення та дій. Панічна реакція - це нормальна реакція на надзвичайні обставини, і тому до військових, які пережили досвід паніки, слід ставитися з повагою та розумінням, а не як до недисциплінованих чи неспроможних індивідуумів.
Висновок: добра військова, фізична та психологічна підготовка, поінформованість, довіра до командира, високий рівень згуртованості разом з попереднім військовим досвідом допомагає зменшити негативний вплив тривоги, страху, паніки на полі бою. Тому процес навчання та психологічної підготовки військових, які сприяють підвищенню їх психологічної та загальної бойової готовності, незрівнянно важливіші для профілактики та запобігання негативному ефекту тривоги і страху, ніж "пожежна" інтервенція безпосердньо до чи протягом бойових дій.
Немає коментарів:
Дописати коментар