БОЙОВИЙ СТРЕС

 Стресом називають  "стан порушення психофізичної рівноваги особи, який настав через фізичну, психічну чи соціальну загрозу, в якій опинилася ця особа чи близька їй людина" (Гавелка, 1998). Поняття стресу першим запровадив філософ Ганс Сельє (1938) ("biologic stress syndrome") для пояснення особливих фізіологічних змін в організмі, які сталися під впливом різних шкідливих чинників довколишнього середовища (перед цим поняття стресу використовувалося у фізиці при поясненні спротиву матеріалу). Сельє пояснює стрес як синдром загальної адаптації організму ("generalad aptation syndrome") до зовнішніх подразників (з метою відновлення порушеної гомеостатичної рівноваги), а також розрізняє зовнішні подразники - стресори та реакції на стрес (наслідки дії стресорів). Сельє для "початкової відповіді, яка є соматичним виявом узагальненого відгуку на стривоженість фізичних захисних сил" пропонує назву "тривожна реакція", після якої слідує "фаза опору" і "виснаженості" організму.

Тривога, страх і паніка можуть вважатися джерелом стресу (порушення психофізичної рівноваги), при чому стрес є набагато складнішим феноменом, який може бути викликаний низкою різноманітних стресогенних чинників - стресорів, чи їх комбінованою дією. Стресори діляться на декілька категорій: ті, що походять з оточуючого середовища, серед яких розрізняють фізичні та фізіологічні; і психологічні, які  також діяльться на дві підгрупи: когнітивні та емоційні стресори. З огляду на специфічні обставини поля бою, військові на війні можуть відчувати такі стресори:

• фізичні: спека, холод, вологість, вібрації, шум вибухів, нестача кисню, отрути, хімікати, мікрохвильове випромінювання, лазер, зброя спрямованої енергії, радіація;
• фізіологічні: нестача сну, дегідрадація, недостатнє харчування, погані гігієнічні умови, ослаблення імунітету, виснаження чи недостатня діяльність м'язів та тілесних органів, хвороба, поранення;
• когнітивні: погана поінформованість (замало чи забагато інформації), сенсорне перевантаження чи відсутність, двозначність (неясність), ізольованість, нестача часу чи довготривале очікування, непередбачливість ситуації, бойові правила, проблеми зі здатність до розрізнення, організаційна динаміка, тяжкий вибір чи неможливість вибору;
• емоційні: тривога, страх, паніка (викликані загрозую смерті, поранення, поразки), сум внаслідок втрат, озлоблення, злість, гнів, нудьга через неактивність, конфлікт мотивів, втрата віри.

Реакції на стрес різноманітні та проявляються через порушення психофізичного функціонування особи (сильне відчуття страху, смутку, напруги, тривоги, депресії, порушення здатності до спостереження, прийняття рішень, запам'ятовування, розгубленість, дезорієнтованість), через зміни в поведінці (агресивність, конфліктність, надмірне вживання алкоголю чи наркотиків, схильність до ризикованої чи суїцидальної поведінки, асоціальність, замкнення у собі, депресія) і через серйозно порушене психофізичне здоров'я, настільки, що це може призвести до смерті (падіння імунітету, явні психосоматичні проблеми, діабет, серйозні психічні розлади - посттравматичний стресовий синдром, довготривалі зміни структури особистості, стан психозу, розвиток злоякісних пухлин, інфаркт, інсульт).

Механізм впливу стресу на організм

В момент стресу людський організм перерозподіляє свої джерела енергії в очікуванні наближення небезпеки. Рухові та сенсорні системи максимально активізуються, щоб організм був готовим відреагувати на можливу небезпеку. У той же час, діяльність систем організму, які менш потрібні в ситуації безпосередньої загрози (травна, імунна, репродуктивна),  тимчасово пригнічені. Це корисно в ситуації фізичної небезпеки, але, якщо такий стан триватиме занадто довго, обов'язково дійдете до порушень і в цих системах.

Нові дослідження підтвердили, що стрес пошкоджує мозок. Довготривале перебування під стресорами, серед іншого, призводить до збільшеної гормональної секреції. Постійно підвищена гормональна активність призводить до зниженої здатності  створення нових зв'язків між мозковими клітинами, зокрема призводить до зменшення мозкової тканини, передусім, тих частин мозку, які відповідають за пам'ять, навчання та емоційне функціонування.

Військові, які перебувають у стані бойового стресу довгий час, мають різну реакцію на стрес, яку можна розділити на три категорії:

1. підвищено позитивна поведінка: посилення відчуття єдності та взаємозв'язків (горизонтальних і вертикальних) у підрозділі, більша довіра до командира та соратників, сильніше ототожнення з традиціями підрозділу, ще більше відчуття елітності, підвищена особиста сила, витримка, увага, пильність, толерантність до дискомфорту, болю, труднощів,  краще розуміння доцільності/виправданості боротьби та віра у перемогу, частіші прояви хоробрості, самовідданості та героїзму (як у прислів'ї "друг пізнається в біді");
2. "бойова втома": перебуває у діапазоні від звичайної втоми (фізичного виснаження), втоми від тривоги, депресії, втрати пам'яті, порушення фізичних функцій, психосоматичних симптомів - до серйозних симптомів психічних розладів (дезорганізованість, ексцентрична чи імпульсивна поведінка або постійні галюцинації);
3. непокора, неприпустимі види поведінки: недисциплінована поведінка (симуляція, недбалість та безвідповідальність, страждання через неувагу чи недотримання захисних заходів, зловживання алкоголем та наркотиками), несанкціоноване залишення підрозділу чи дезертирство, відмова виконувати команди, вбивство військовополонених, понівечення мертвих тіл противника, тортури полонених, грабежі та насильство, вбивство цивільних, погрози вбити чи вбивство командира, соратників.

На жаль, навіть позитивний вид поведінки, якщо тиск бойових стресорів занадто потужний чи довгий, залишає тривалі наслідки на психофізичному стані військових. При цьому, слід наголосити, що між людьми існує велика різниця в інтенсивності переживання та ступеня опору стресовим ситуаціям. Така різниця передусім походить від різниці у нейрофізіологічній чутливості центральної нервової системи, зокрема переважаючих нейрофізіологічних процесів збудження або гальмування.

Різниця у стійкості до стресу також залежить від різного життєвого досвіду особистості та психологічної зрілості. Однак, не треба плекати ілюзій, що проблему негативних наслідків стресу на полі бою можна вирішити шляхом психологічного відбору людей. По-перше, тому, що більшість людей (майже 60%) демонструють середньостатистичну стійкість до стресу, (близько 20%) підвищену чутливість  і стійкість (20 %). По-друге, тому, що під впливом інтенсивних, довготривалих та численних бойових стресорів мало хто може запобігти психічному зламу. Кожен має свою точку зламу.

    Стрес - позитивний чи негативний феномен?

Сам по собі стрес ні позитивний, ні негативний стан. Суб'єктивне сприйняття окремої події чи ситуації надає значення і робить негативною чи позитивною дію стресора. Одна і та ж подія може бути бажаною і захоплюючою для однієї особи, а для іншої - стресовою. Стрес може призвести до смерті, а може врятувати життя. Так, у надзвичайних ситуаціях, наприклад  під час поранення  організм під стресом реагує автоматично, зокрема звуженням периферійних кров'яних артерій для запобігання великій втраті крові.

Оскільки на полі бою є багато стресогенних чинників, не дивує той факт, що доволі велика кількість військових після перебування якийсь час на війні починають страждати від бойового стресу настільки, що для них перебування на полі бою стає нестерпним, і їх слід переводити в тил на оздоровлення, звідки вони не дуже часто повертаються до підрозділу. Ця проблема з'явилася ще під час Першої і Другої світових війн, але тоді її спробували пояснити спочатку проявом непокори солдатів, і лише пізніше "бойовою втомою", зокрема як наслідок загальної виснаженості через бойове напруження. Після Другої світової війни почали розуміти, що кількість психічних втрат досягає або, навіть, перевищує загиблих на війні. Тому зрозуміло, що необхідно щось міняти у розумінні причин та лікуванні психічних втрат на війні.

Перший значний крок було зроблено ізраїльськими військовими психологами. Замість тодішньої практики переведення військових в стані загостреного бойового стресу з поля бою у медичні установи, які знаходилися глибоко в тилу, та класичного психіатричного лікування, ізраїльтяни таких військових стали відводити від лінії фронту, затримувати там на день-два, давати їм відпочити та заохочувати "вентиляцію", тобто відверту розмову з психологом про свій травматичний досвід на полі бою. Після цього слідувало відвідування командиром та побратимами, дружні розмови та повернення на фронт у свій підрозділ. Соратники робили теплий і дружній прийом таким людям, не глузували з їх проблем. Кількість тих, хто відновлював сили після такого лікування, зросла до 85%, і не менш важливим є те, що в цих військових не було виявлено ризику повторного зламу під дією інших стресових подій на війні.

Ізраїльські військові психологи визначили шість основних принципів пом'якшення наслідків та відновлення після бойового стресу (1991):

1. надання психологічної допомоги якомога раніше (раннє виявлення та реабілітація після бойового стресу запобігають спалаху симптомів та полегшують повернення у підрозділ);
2. психологічну допомогу слід надавати якомога ближче до фронту (на відстані всього 1-2км від лінії фронту, але це за даними інших війни. Якщо взяти сьогоднішню війну, зважаючи на те, що є ударні хвилі, який знищує все в радіусі 1 км, можу припустити, що відстань варто збільшити), що дає військовому чітке розуміння, що його проблеми не вважаються тяжкими чи невиліковними та від нього очікується повернення на поле бою; виправданість надання допомоги поблизу лінії фронту доведена ще під час Другої світової війни серед американських військових у Північній Африці та Італії;
3. зміцнювати довіру до підрозділу, командування та надавати суспільну підтримку (згуртованість підрозділу, єдність, довіра до командирів і підтримка суспільством військових операцій - найбільш вагомі фактори, які допомагають військовому подолати труднощі на полі бою);
4. заохочувати абреакцію (Abreaction) (помилково радити особі, яка пережила травматичний досвід, спробувати його забути, витіснити і таким чином жити далі. Натомість, бажано робити протилежне: заохочувати говорити про свій досвід, свої емоції, реакції та роздуми, що відповідає народній мудрості: "поділись і тобі стане легше".
5. уникати ролі хворого (запобігати відчуттю безпорадності військових у момент гострого стресу, зокрема не посилати у лікарню, оскільки "і найбільш здорові в лікарняному оточенні починають почувати себе хворими").

На основі ізраільських набутків та хорватського досвіду Війни за Батьківщину (1991-1995), хорватські військові психологи запропонували свою модель профілактики бойового стресу (Павлівна, Комар і Філак 1997). У поясненні причин бойового стресу ця модель має низку елементів до, протягом  та після бою, включаючи співвідношення сил нападу та оборони, суб'єктивну оцінку бойової ситуації та якість психологічної  і медичної служб. Хорватська модель передбачає первинний, вторинний та третинний рівень профілактики та запобігання наслідкам бойового стресу.

Первинна профілактика спрямована на усунення факторів ризику появи бойового стресу та націлена на: 1) психологічний відбір та кваліфікацію під час вступу в армію; 2) військове навчання та тренінги протягом розвитку та формування психологічної бойової готовності військових.

Вторинна профілактика, відповідно до ізраїльської моделі, стосується процедури надання допомоги військовим, що перебувають у стані стресу дуже близько від лінії фронту.

Третинна профілактика у випадках сильного бойового стресу проводиться у віддалених казармах (не лікарнях!) з наголосом на терапії з навколишнім середовищем, фізичних вправ та додаткових фізичних та військових навчаннях на період більше трьох місяців.

Стандартне психотерапевтичне лікування в спеціалізованих установах (психіатричних клініках) проводиться лише у надзвичайно важких випадках, які мають тенденцію перейти з гострої у хронічну стадію.

Результат такого лікування: 50-85% військових, яким на їх власне бачення надавалася допомога поблизу лінії фронту, повернулися на попередні місця служби протягом 1-3 днів і не демонстрували тенденцій до отримання нового бойового стресу; 50-66% військових, які пройшли місячну реабілітацію у військових базах в тилу, повернулися на поле бою, причому жоден з них не був комісований з армії через проблеми зі здоров'ям (Маргаліт, 1987); лише 5% військових не одужали і не повернулися до виконання військового обов'язку, причому встановлено, що більшість з них попередньо мали психічні проблеми, які не впливали на появу бойового стресу, але негативно впливали на одужання (Бендер, 1994). До цього слід додати, що вчасне та ефективне зменшення та усунення наслідків бойового стресу значно допомагає в профілактиці подальшого розвитку посттравматичного стресового розладу.