КОНТУЗІЯ, як правильно називати

 Цей термін родом з часів першої світової війни ("shell shock"), другої світової війни ("контузія" на теренах СРСР), сьогодні не застосовується, бо не відповідає дійсності. Існує багато невідповідностей у визначенні даного явища і формулювання діагнозів. Це стається з багатьох причин.

По-перше, у побутовому спілкуванні під терміном "контузія" мають на увазі сам факт впливу дії вибуху ("мене контузило") і стан здоров'я, який може розвинутися згодом і турбує ветеранів вже у мирному житті (в мене "контузія"). Це помилкове розуміння, тому що у першому випадку, сам факт впливу дії вибуху - це гострий стан, а в другому, стан здоров'я, який може розвинутися згодом і турбує ветеранів вже у мирному житті - хронічний процес в наслідок гострої травми з відповідними медичними визначеннями.

По-друге, за рахунок гри слів між англійською, українською та латиною виникла плутанина в термінології. Так, основою того явища, яке багато людей звикли називати "контузією" є струс головного мозку - "commotio" ("concussion" англійською), а не контузія - забій головного мозку, "contusio". Останній має зовсім інший тип ураження та проявів.

Струс головного мозку від дії мінно-вибухової хвилі значно відрізняється від того, що відбувається в результаті удару, спортивних травм чи дорожньо-транспортної пригоди (ДТП). Це окремий травматичний вплив на головний мозок, до якого додається ураження слухового та вестибулярного апарату, аналогів якому не існує в клініці захворювань мирного часу.

У медичних висновках експертних комісій, якщо травма була зафіксована офіційно, можна побачити таке формулювання - мінно-вибухова травма: струс головного мозку, акубаротравма - це коректний опис (стосовно гострого стану, іншими словами опис травми, отриманої під час військових дій), який у побуті називають "контузією". За міжнародною класифікацією хвороб 10 (МКХ 10) цей стан відповідає коду S 06.0.

Гостра травма мозку може минути зовсім або мати наслідки двох типів.

Якщо з кодуванням гострої травми голови (струсу) невідповідностей між вітчизняним та міжнародним визначенням не виникає (S 06.0), то з кодуванням наслідків бойової травми відбуваються значні розбіжності.

Посткомоційний синдром як наслідок гострої травми (струсу) в англомовній літературі так і визначається - postconcussion syndrom, тобто, синдром після струсу, не після контузії (код у класифікації хворіб ICD 10 F 07.81 - postconcussion syndrom). У перекладі на українську мову в класифікаторі той самий код F 07.81 має інше визначення - інші органічні розлади психіки та поведінки внаслідок травми. В українському класифікаторі код F 07.2 визначено як післятравматичний синдром.

Найчастіше в офіційних документах посткомоційний синдром виглядає приблизно так: наслідки мінно-вибухової травми, струсу головного мозку, акубаротравми у вигляді енцефалопатії з різними симптомами.

Код МКХ-10 може бути або F07.2 (постконтузійний або посттравматичний синдром) або Т 90.5 (віддалені наслідки внутрішньочерепної травми глови).

При чисельних впливах вибуху в рідких випадках може розвиватися більш тяжкий недуг - хронічна травматична енцефалопатія. Діагноз в Україні та у світі загалом ще не має свого персонального коду, тому що клінічні ознаки можуть об'єктивно підтвердитися лише посмертно на зрізах мозку. Поки ChroniknTraumatik Encephalopathy - СТЕ відносять до коду F07.81 postconcussion syndrom.

ВІЙНА - ВЕЛИКА ТРАВМА

 Травма (від грецьк. - рана) - надзвичайно стресова життєва подія, суб'єктивна безпомічність, безпорадність, незахищеність; відчуття, що це не можливо пережити - "рана в душі".

Існує два погляди на травму: "т" - травма маленька і "Т" - ТРАВМА ВЕЛИКА.

"т" - відсутність безпосередніх загроз для життя та здоров'я: стоматологічні процедури, втрата роботи, майна, конфлікти з людьми, укуси собаки, розлучення, переїзди, зрада.

"Т" - наявність безпосередніх загроз для життя та здоров'я : великі хірургічні операції, природні катастрофи, викрадення людей, смертельні хвороби, терористичні акти, стихійні лиха, насильство, концтабори, геноцид, ВІЙНА.

Якщо людина зустрічається з Т великою або т маленькою, у неї є високий ризик стресових розладів.

Наприклад: особа може бути жертвою події або бути свідком чогось загрозливого для життя, або довідатися про травматичну подію, що сталася з рідними.

Чому війна є Т - травмою

Учасники бойових дій мали:

• небезпеку для життя, здоров'я (обстріли, атаки);
• поранення;
• бачили смерть інших, розстріли;
• бачили мертві тіла або частини тіл;
• були в полоні, зазнавали тортур, знущання (примусове навчання в БзВП і, опираючись на досвід, добровільне теж, бо обмеження подібні до обмежень у полоні);
• вбивали, травмували інших;
• втрачали близьких людей.

Після травматичних подій життя вже більше не таке, яким було раніше. Час, проведений у зоні бойових дій, отриманий та пережитий там досвід може впливати на бійців. Їх ідентичність, їх емоційні та фізіологічні реакції, їх погляд на життя і взаємодія з іншими якимось чином можуть змінитися.

Можуть з'явитися думки про те, що вони щось зробили не так, що заслуговують те, що з ними відбувається. Іноді вони можуть відчувати провину за те, що залишилися живими, а товариші загинули. Більшість із вище вказаних травматичних подій зберігаються в пам'яті як травматичні спогади.

Для того, аби відновитися після пережитих травмуючих подій та повернутися до мирного життя, бійці мають впоратися із емоційними переживаннями і, одночасно, подолати тривожне сприйняття світу, почати йому довіряти і не очікувати на небезпеку в майбутньому.

Доведено, що нашій психіці простіше пережити природну катастрофу, аніж жахіття, які спричинила людина (вбивство, тероризм, тортури, зрада, кривда, насилля тощо).

Відсутність якісної і доступної інформації про травму є однією із найбільших перешкод для роботи з її симптомами.

Люди, які пережили травму, потребують інформації про те:

? Що з ними сталося?

? Що з ними відбувається?

? Як травма впливає на них?

Без цього розуміння ті, хто пережив стрес і залишився живим, не усвідомлюють, що з ними відбувається; часто вони відчувають, що з ними щось не так.

Першим кроком для тих, хто працює із ветеранами, військовослужбовцями чи іншими травмованими, є психоедукація.

Психоедукація - це просвіта, пояснення і донесення до людей необхідної інформації про психічне здоров'я.

У контексті травми психоедукація повинна інформувати про природу травми, як вона впливає на мозок, на когнітивну, фізичну, емоційну, духовну та соціальну сфери.  Травма може впливати на нашу здатність опрацьовувати думки, викликати відчуття сорому, провини, страху, гніву та болю; може впливати на м'язи, суглоби, травлення та обмін речовин, температуру, сон, імунну систему тощо.

Також травма впливає на те, як ми починаємо бачити світ і ту реальність, яка нас оточує - як правило, ми бачимо її небезпечною. Травма впливає на подружні стосунки, стосунки з родиною, друзями, колегами та незнайомими людьми.

Чому важливо розуміти це?

Психоедукація дає можливість визнати, що людина (ветеран, військовий, дружина, чоловік, діти, ін.) не пошкоджена, що вона може відчувати низку симптомів, які є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію. З цими симптомами важко жити, але вони розвинулися як захисна реакція, щоб вижити. І якщо людина буде їх розуміти - їй простіше буде ними керувати.

Таким чином ветерани, військові, травмовані люди вивчають інформацію про симптоми: як їх розпізнати, як їх передбачити, що вони означають, як з ними поратися; це зменшує у них почуття сорому, збентеження, а також відчуття того, що вони ненормальні.

Психоедукація також важлива, щоб допомогти зрозуміти, що людина перебуває тут і зараз, а не на війні, що травма в минулому, що жахіття залишаються позаду, а поруч є добрі люди, що можна йти дорогою зцілення, щоб відновлюватися.

Інформувати потрібно маленькими кроками в повільному темпі. Для чого? Розповідаючи про травму та її наслідки, навіть опосередковано ми допомагаємо звертати уваги на свої внутрішні та зовнішні сигнали. Це може бути не просто, оскільки усвідомлення того, що "в мене також є ці симптоми" - може викликати незручні почуття, відчуття та думки, які нагадують ті травматичні події, що переживали. Цим людям потрібна підтримка в бажанні чи небажанні згадувати пережите; їм потрібно допомогти заспокоїтися, зрозуміти, що завдана психологічна травма - не на все життя.

Важливим підкреслити той факт, що якщо людина змогла пережити жахливий досвід війни, то в неї є всі необхідні ресурси для подолання симптомів цього досвіду.

Психоедукація може показати, як людина може турбуватися про себе; яка у неї є сила, міцність, мужність, зовнішні та внутрішні ресурси витримати травматичну подію, вистояти перед негараздами; що вона може робити (техніки і стратегії), щоб навчитися керувати своїм життям.

Також важливо проводити психоедукацію для близького оточення, родичів. Вони можуть навчитися слухати, розуміти, що відбувається, і самим включатися в процес зцілення.

Дорога зцілення довга. Але важливо терпляче робити крок за кроком.

БОЙОВИЙ СТРЕС

 Стресом називають  "стан порушення психофізичної рівноваги особи, який настав через фізичну, психічну чи соціальну загрозу, в якій опинилася ця особа чи близька їй людина" (Гавелка, 1998). Поняття стресу першим запровадив філософ Ганс Сельє (1938) ("biologic stress syndrome") для пояснення особливих фізіологічних змін в організмі, які сталися під впливом різних шкідливих чинників довколишнього середовища (перед цим поняття стресу використовувалося у фізиці при поясненні спротиву матеріалу). Сельє пояснює стрес як синдром загальної адаптації організму ("generalad aptation syndrome") до зовнішніх подразників (з метою відновлення порушеної гомеостатичної рівноваги), а також розрізняє зовнішні подразники - стресори та реакції на стрес (наслідки дії стресорів). Сельє для "початкової відповіді, яка є соматичним виявом узагальненого відгуку на стривоженість фізичних захисних сил" пропонує назву "тривожна реакція", після якої слідує "фаза опору" і "виснаженості" організму.

Тривога, страх і паніка можуть вважатися джерелом стресу (порушення психофізичної рівноваги), при чому стрес є набагато складнішим феноменом, який може бути викликаний низкою різноманітних стресогенних чинників - стресорів, чи їх комбінованою дією. Стресори діляться на декілька категорій: ті, що походять з оточуючого середовища, серед яких розрізняють фізичні та фізіологічні; і психологічні, які  також діяльться на дві підгрупи: когнітивні та емоційні стресори. З огляду на специфічні обставини поля бою, військові на війні можуть відчувати такі стресори:

• фізичні: спека, холод, вологість, вібрації, шум вибухів, нестача кисню, отрути, хімікати, мікрохвильове випромінювання, лазер, зброя спрямованої енергії, радіація;
• фізіологічні: нестача сну, дегідрадація, недостатнє харчування, погані гігієнічні умови, ослаблення імунітету, виснаження чи недостатня діяльність м'язів та тілесних органів, хвороба, поранення;
• когнітивні: погана поінформованість (замало чи забагато інформації), сенсорне перевантаження чи відсутність, двозначність (неясність), ізольованість, нестача часу чи довготривале очікування, непередбачливість ситуації, бойові правила, проблеми зі здатність до розрізнення, організаційна динаміка, тяжкий вибір чи неможливість вибору;
• емоційні: тривога, страх, паніка (викликані загрозую смерті, поранення, поразки), сум внаслідок втрат, озлоблення, злість, гнів, нудьга через неактивність, конфлікт мотивів, втрата віри.

Реакції на стрес різноманітні та проявляються через порушення психофізичного функціонування особи (сильне відчуття страху, смутку, напруги, тривоги, депресії, порушення здатності до спостереження, прийняття рішень, запам'ятовування, розгубленість, дезорієнтованість), через зміни в поведінці (агресивність, конфліктність, надмірне вживання алкоголю чи наркотиків, схильність до ризикованої чи суїцидальної поведінки, асоціальність, замкнення у собі, депресія) і через серйозно порушене психофізичне здоров'я, настільки, що це може призвести до смерті (падіння імунітету, явні психосоматичні проблеми, діабет, серйозні психічні розлади - посттравматичний стресовий синдром, довготривалі зміни структури особистості, стан психозу, розвиток злоякісних пухлин, інфаркт, інсульт).

Механізм впливу стресу на організм

В момент стресу людський організм перерозподіляє свої джерела енергії в очікуванні наближення небезпеки. Рухові та сенсорні системи максимально активізуються, щоб організм був готовим відреагувати на можливу небезпеку. У той же час, діяльність систем організму, які менш потрібні в ситуації безпосередньої загрози (травна, імунна, репродуктивна),  тимчасово пригнічені. Це корисно в ситуації фізичної небезпеки, але, якщо такий стан триватиме занадто довго, обов'язково дійдете до порушень і в цих системах.

Нові дослідження підтвердили, що стрес пошкоджує мозок. Довготривале перебування під стресорами, серед іншого, призводить до збільшеної гормональної секреції. Постійно підвищена гормональна активність призводить до зниженої здатності  створення нових зв'язків між мозковими клітинами, зокрема призводить до зменшення мозкової тканини, передусім, тих частин мозку, які відповідають за пам'ять, навчання та емоційне функціонування.

Військові, які перебувають у стані бойового стресу довгий час, мають різну реакцію на стрес, яку можна розділити на три категорії:

1. підвищено позитивна поведінка: посилення відчуття єдності та взаємозв'язків (горизонтальних і вертикальних) у підрозділі, більша довіра до командира та соратників, сильніше ототожнення з традиціями підрозділу, ще більше відчуття елітності, підвищена особиста сила, витримка, увага, пильність, толерантність до дискомфорту, болю, труднощів,  краще розуміння доцільності/виправданості боротьби та віра у перемогу, частіші прояви хоробрості, самовідданості та героїзму (як у прислів'ї "друг пізнається в біді");
2. "бойова втома": перебуває у діапазоні від звичайної втоми (фізичного виснаження), втоми від тривоги, депресії, втрати пам'яті, порушення фізичних функцій, психосоматичних симптомів - до серйозних симптомів психічних розладів (дезорганізованість, ексцентрична чи імпульсивна поведінка або постійні галюцинації);
3. непокора, неприпустимі види поведінки: недисциплінована поведінка (симуляція, недбалість та безвідповідальність, страждання через неувагу чи недотримання захисних заходів, зловживання алкоголем та наркотиками), несанкціоноване залишення підрозділу чи дезертирство, відмова виконувати команди, вбивство військовополонених, понівечення мертвих тіл противника, тортури полонених, грабежі та насильство, вбивство цивільних, погрози вбити чи вбивство командира, соратників.

На жаль, навіть позитивний вид поведінки, якщо тиск бойових стресорів занадто потужний чи довгий, залишає тривалі наслідки на психофізичному стані військових. При цьому, слід наголосити, що між людьми існує велика різниця в інтенсивності переживання та ступеня опору стресовим ситуаціям. Така різниця передусім походить від різниці у нейрофізіологічній чутливості центральної нервової системи, зокрема переважаючих нейрофізіологічних процесів збудження або гальмування.

Різниця у стійкості до стресу також залежить від різного життєвого досвіду особистості та психологічної зрілості. Однак, не треба плекати ілюзій, що проблему негативних наслідків стресу на полі бою можна вирішити шляхом психологічного відбору людей. По-перше, тому, що більшість людей (майже 60%) демонструють середньостатистичну стійкість до стресу, (близько 20%) підвищену чутливість  і стійкість (20 %). По-друге, тому, що під впливом інтенсивних, довготривалих та численних бойових стресорів мало хто може запобігти психічному зламу. Кожен має свою точку зламу.

    Стрес - позитивний чи негативний феномен?

Сам по собі стрес ні позитивний, ні негативний стан. Суб'єктивне сприйняття окремої події чи ситуації надає значення і робить негативною чи позитивною дію стресора. Одна і та ж подія може бути бажаною і захоплюючою для однієї особи, а для іншої - стресовою. Стрес може призвести до смерті, а може врятувати життя. Так, у надзвичайних ситуаціях, наприклад  під час поранення  організм під стресом реагує автоматично, зокрема звуженням периферійних кров'яних артерій для запобігання великій втраті крові.

Оскільки на полі бою є багато стресогенних чинників, не дивує той факт, що доволі велика кількість військових після перебування якийсь час на війні починають страждати від бойового стресу настільки, що для них перебування на полі бою стає нестерпним, і їх слід переводити в тил на оздоровлення, звідки вони не дуже часто повертаються до підрозділу. Ця проблема з'явилася ще під час Першої і Другої світових війн, але тоді її спробували пояснити спочатку проявом непокори солдатів, і лише пізніше "бойовою втомою", зокрема як наслідок загальної виснаженості через бойове напруження. Після Другої світової війни почали розуміти, що кількість психічних втрат досягає або, навіть, перевищує загиблих на війні. Тому зрозуміло, що необхідно щось міняти у розумінні причин та лікуванні психічних втрат на війні.

Перший значний крок було зроблено ізраїльськими військовими психологами. Замість тодішньої практики переведення військових в стані загостреного бойового стресу з поля бою у медичні установи, які знаходилися глибоко в тилу, та класичного психіатричного лікування, ізраїльтяни таких військових стали відводити від лінії фронту, затримувати там на день-два, давати їм відпочити та заохочувати "вентиляцію", тобто відверту розмову з психологом про свій травматичний досвід на полі бою. Після цього слідувало відвідування командиром та побратимами, дружні розмови та повернення на фронт у свій підрозділ. Соратники робили теплий і дружній прийом таким людям, не глузували з їх проблем. Кількість тих, хто відновлював сили після такого лікування, зросла до 85%, і не менш важливим є те, що в цих військових не було виявлено ризику повторного зламу під дією інших стресових подій на війні.

Ізраїльські військові психологи визначили шість основних принципів пом'якшення наслідків та відновлення після бойового стресу (1991):

1. надання психологічної допомоги якомога раніше (раннє виявлення та реабілітація після бойового стресу запобігають спалаху симптомів та полегшують повернення у підрозділ);
2. психологічну допомогу слід надавати якомога ближче до фронту (на відстані всього 1-2км від лінії фронту, але це за даними інших війни. Якщо взяти сьогоднішню війну, зважаючи на те, що є ударні хвилі, який знищує все в радіусі 1 км, можу припустити, що відстань варто збільшити), що дає військовому чітке розуміння, що його проблеми не вважаються тяжкими чи невиліковними та від нього очікується повернення на поле бою; виправданість надання допомоги поблизу лінії фронту доведена ще під час Другої світової війни серед американських військових у Північній Африці та Італії;
3. зміцнювати довіру до підрозділу, командування та надавати суспільну підтримку (згуртованість підрозділу, єдність, довіра до командирів і підтримка суспільством військових операцій - найбільш вагомі фактори, які допомагають військовому подолати труднощі на полі бою);
4. заохочувати абреакцію (Abreaction) (помилково радити особі, яка пережила травматичний досвід, спробувати його забути, витіснити і таким чином жити далі. Натомість, бажано робити протилежне: заохочувати говорити про свій досвід, свої емоції, реакції та роздуми, що відповідає народній мудрості: "поділись і тобі стане легше".
5. уникати ролі хворого (запобігати відчуттю безпорадності військових у момент гострого стресу, зокрема не посилати у лікарню, оскільки "і найбільш здорові в лікарняному оточенні починають почувати себе хворими").

На основі ізраільських набутків та хорватського досвіду Війни за Батьківщину (1991-1995), хорватські військові психологи запропонували свою модель профілактики бойового стресу (Павлівна, Комар і Філак 1997). У поясненні причин бойового стресу ця модель має низку елементів до, протягом  та після бою, включаючи співвідношення сил нападу та оборони, суб'єктивну оцінку бойової ситуації та якість психологічної  і медичної служб. Хорватська модель передбачає первинний, вторинний та третинний рівень профілактики та запобігання наслідкам бойового стресу.

Первинна профілактика спрямована на усунення факторів ризику появи бойового стресу та націлена на: 1) психологічний відбір та кваліфікацію під час вступу в армію; 2) військове навчання та тренінги протягом розвитку та формування психологічної бойової готовності військових.

Вторинна профілактика, відповідно до ізраїльської моделі, стосується процедури надання допомоги військовим, що перебувають у стані стресу дуже близько від лінії фронту.

Третинна профілактика у випадках сильного бойового стресу проводиться у віддалених казармах (не лікарнях!) з наголосом на терапії з навколишнім середовищем, фізичних вправ та додаткових фізичних та військових навчаннях на період більше трьох місяців.

Стандартне психотерапевтичне лікування в спеціалізованих установах (психіатричних клініках) проводиться лише у надзвичайно важких випадках, які мають тенденцію перейти з гострої у хронічну стадію.

Результат такого лікування: 50-85% військових, яким на їх власне бачення надавалася допомога поблизу лінії фронту, повернулися на попередні місця служби протягом 1-3 днів і не демонстрували тенденцій до отримання нового бойового стресу; 50-66% військових, які пройшли місячну реабілітацію у військових базах в тилу, повернулися на поле бою, причому жоден з них не був комісований з армії через проблеми зі здоров'ям (Маргаліт, 1987); лише 5% військових не одужали і не повернулися до виконання військового обов'язку, причому встановлено, що більшість з них попередньо мали психічні проблеми, які не впливали на появу бойового стресу, але негативно впливали на одужання (Бендер, 1994). До цього слід додати, що вчасне та ефективне зменшення та усунення наслідків бойового стресу значно допомагає в профілактиці подальшого розвитку посттравматичного стресового розладу.

ТРИВОГА, СТРАХ ТА ПАНІКА НА ВІЙНІ

 Тривога або занепокоєння (від лат. anxietas: занепокоєння, тривога) є найпоширенішою формою страху, своєрідний сигнал про наближення загрози, або "страх від страху", який відчувається як переживання певного занепокоєння, побоювання, невпевненості чи боязні. Головною причиною тривоги є невдомість, зокрема очікування неприємних подій у майбутньому, уявлення потенційної небезпеки, які поступово підривають психологічну стабільність та проявляються через суб'єктивні відчуття (неприємності, занепокоєння, депресії, зниженої здатності до дії тощо); фізіологічні зміни (збільшення частоти серцевого ритму, підвищення систолічного артеріального тиску, пришвидшене дихання та метаболізм, підвищене потовиділення тощо); зміну поведінки (підвищене збудження, нервові рухи, тремтіння пальців та тіла, уникнення соціальної комунікації, безсоння, труднощі з концентрацією уваги тощо).

Відчуття тривоги залежить не лише від об'єктивної ситуації, а й від біологічних, соціальних та психологічних особливостей людини (вік, соціальних статус, риси особистості тощо). Також схильність до тривожності є спадковою, а не зовсім тією рисою, яку виробляють протягом життя, що важливо мати на увазі під час психологічного відбору кандидатів на окремі військові посади.

Тривога - це відчуття, яке спрямоване в майбутнє, а її сила зростає пропорційно просторовому та часовому наближенню потенційно реальної чи вигаданої загрози. Тривалий стан тривоги може викликати серйозні проблеми зі здоров'ям, у будь-якому випадку відображається на психологічній бойовій готовності військових.

Зогляду на це, можна визначити основні заходи запобігання та процедури зниження відчуття тривоги у військових, зокрема перед бойовими діями:

• ознайомлення військових, зокрема командирів з відчуттєвими, фізіологічними та поведінковими ознаками тривоги з метою їх розпізнавання та завчасного зменшення чи повного блокування;
• наголошення на НОРМАЛЬНОСТІ та природності походження такого відчуття - запобігання розвитку відчуття сорому та провини у військових за відчуття тривоги;
• завчасне та повне інформування військових щодо майбутніх подій, можливого сценарію їх розвитку та закінчення, а також альтернативних рішень. Тобто, слід вдаватися до всіх дій, які можуть зменшити відчуття тривоги у військових, але при цьому не ставити під загрозу планування майбутньої військової операції ( досвід доводить, що інститутом "військової таємниці"  часто зловживають заради підкресленого відчуття власної переваги та значення або заради приховування непоінформованості, чому слід запобігати).
• психологічний відбір на окремі посади і спеціальності та усунення від посад кандидатів, які мають завищене відчуття тривоги (наприклад кандидатів на керівні посади, у спецпідрозділи, військові пілоти тощо).
• переведення уваги військових на виконання різних дій перед бойовими подіями, враховуючи часову складову розвитку тривоги (відвернення уваги військових від наближення операції за допомогою збільшення їх зайнятості).

Страх, на відміну від тривоги, - це відчуття, яке розвивається внаслідок реального зіткнення з небезпекою та внаслідок об'єктивної оцінки про нездатність протистояти цій небезпеці. Спільна ознака всіх обставин, в яких з'являється страх - це відчуття неготовності чи відсутність розуміння, що зробити і як реагувати на небезпеку. Страх також розвивається в ситуаціях об'єктивного неможливості належного реагування, при повному усвідомленні цієї неможливості (наприклад, нестача вогнепальної зброї в ситуації інтенсивного обстрілу супротивника).

Варто знати, що страх - це природне відчуття, яке має за мету мобілізувати весь організм у потенційно небезпечних для життя ситуаціях. Як і кожне відчуття, страх має свою фізіологічну основу, яка проявляється у низці реакцій симпатичної нервової системи (sympatikus), яка провокує викиl гормонів у кров, зокрема адреналіну. Адреналін через кров переноситься у всі частини тіла та мозку, що призводить до збудження симпатичної частини нервової системи та утримання цього відчуття протягом тривалого часу. Адреналін може безпосередньо впливати на діяльність серця, збільшуючи його биття, що пришвидшує циркуляцію крові та перенесення кисню та енергії у всі частини тіла. Завдяки цьому фізіологічному механізмові організм починає працювати пришвидшено і здатен певний час працювати сильніше, швидше, динамічніше, ніж за звичайних обставин. Причому занадто тривала дія адреналіну обов'язково призводить до відчуття повного виснаження.

ПРИКЛАД ДІЇ СИМПАТИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ДЛЯ РІЗНИХ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ ТА ОРГАНІВ

Серцебиття - симпатична пришвидшує - парасимпатична уповільнює

Кровоносні судини - симпатична звужує - парасимпатична розширює

Температура тіла - симпатична підвищує - парасимпатична знижує

Цукор в крові - симпатична збільшує - парасимпатична зменшує

Шлунок та кишківник - симпатична гальмує роботу - парасимпатична стимулює роботу

Потові залози - симпатична збільшує виділення - парасимпатична немає впливу

Під впливом страху в організмі відбувається низка неконтрольованих фізіологічних змін, зокрема: коротке та пришвидшене дихання, побліднення ("блідий від страху"), потіння долонь та усього тіла, пересихання в роті, вставання волосся дибки на голові і тілі, спрага, втрата апетиту, неконтрольовані позиви до сечовипускання та випорожнення.

Важливо наголосити, що ці фізіологічні зміни дійсно відбуваються автоматично, без можливості їх свідомого контролю з боку людини (окрім виняткових випадків). Більше того, всі ці зміни мають акцентовано адаптаційну цінність у небезпечній ситуації, яка передбачає поведінку відповідно до популярної еволюційної формули: "бий або втікай". При зіткненні з небезпекою організм автоматично готується до дій, а непотрібні речі викидає назовні (тіло стає легшим), робота шлунка призупиняється, кров починає пришвидшено циркулювати та накопичується там, де є потреба в енергії - м'язах, що призводить до побліднення шкіри обличчя, зіниці розширюються заради кращого зору, інтенсивніше потовиділення та вставання волосся дибки означає охолодження організму з метою уникнення перегріву тощо. Мудре народне прислів'я стверджує: "добрий страх для того, кому його Бог дав", наголошує якраз на його захисній функції у ситуаціях небезпеки.

Важливо наголосити, що страх разом зі своїми мимовільними реакціями абсолютно природний та нормальний прояв, який трапляється з усіма людьми у ситуаціях небезпеки. Більше того, страх допомагає не лише військовим, а й звичайним людям, мобілізувати свій психофізичний потенціал для подолання ситуацій, небезпечних для життя. Страху не треба соромитися, його треба приймати та долати, зокрема навчитися діяти всупереч ускладненням, які це відчуття викликає. Врешті-решт, хоробрість - це ніщо інше, як вміння свідомо контролювати страх, та витримка у будь-яких ситуаціях.

Помірний страх може мати позитивну мотиваційну дію, спонукати до навчання та покращити результати дій, які залежать від доброї взаємодії між людьми (під впливом механізму соціального порівняння та соціальної відповіді). Повторення та тренування спочатку страшної для людини діяльності (наприклад, стрибок з парашутом), можливо досягти рівня, коли страх замінюється задоволенням від такої діяльності, що, звісно, не треба сприймати як панацею, оскільки страх смерті чи поранення на війні можна лише зменшити, але ніколи не можна повністю подолати.

З іншого боку, занадто довге перебування у стані страху викликає стрес, що призводить до порушення тілесного та психічного здоров'я. Слід бути свідомим, що тривога і страх у військових на війні майже постійно присутні, протягом і після бойових дій, причому особливо гостро переживається страх можливих поранень, каліцтва, смерті, тривалої інвалідності, полону, тортур, втрати честі... Акумульована дія страху виснажує, що слід мати на увазі при плануванні використання підрозділу у бойових діях. Постійне перебування в стані страху призводить до зростання тривоги і страху, оскільки з продовженням перебування на полі бою зростає як вірогідність страждань, так і усвідомлення їх можливості. На початковому етапі бойової діяльності (протягом перших кількох днів) у військових без поперднього військового досвіду присутні сильні тривога і страх, які окремі з них не можуть подолати. Тоді солдатів необхідно перевести за лінію фронту, але не далі, ніж на другий ешелон оборони, щоб вони могли прийти до тями і повернутися на поле бою. Протягом наступного етапу (перших двох тижнів) солдати пристосовуються до умов війни та поводяться головним чином відповідно до отриманих вмінь та знань. Якщо перебування на полі бою перебуватиме більше двох тижнів, то страх повернеться, до того ж, ще більший. А у разі, якщо солдати постійно перебувають у бойових діях довше п'яти тижнів, у них може з'явитися повне психофізичне виснаження, яке проявляється: підвищеною дратівливістю та агресивністю, зниженою толерантністю до фрустрації (нервова вибуховість, депресія, замкненість в собі, порушення пам'яті та нездатність до засвоєння нової інформації), зниженою здатністю до прийняття рішень (планування, вирішення проблем) та повним психічним зламом. Лише невелика кількість людей може витримати таке довготривале перебування на межі загибелі, яка і на війні трапляється лише в екстремальних умовах (наприклад, в ситуації повного оточення).

Звичайно, окрім страху на полі бою, військові весь час переживають постійне психофізичне навантаження, що супроводжується безсонням (або сплять неглибоким сном, нерідко з нічними жахами). В таких умовах обов'язково розвиваються психосоматичні розлади (підвищений артеріальний тиск, астма, виразка шлунка тощо). Поступово у деяких військових в таких умовах може з'явитися  внутрішній конфлікт між вірою у виправданість боротьби та інстинктом виживання. Цей конфлікт може розв'язуватися по-різному: від розвитку конверсійного неврозу (конверсія страху в тілесний симптом чи симптоми, чим у соціально прийнятий спосіб людина знаходить вихід з глибоко конфліктної ситуації), самопоранення, дезертирства - до самогубства чи вбивства соратників (частіше командира, котрий здається відповідальним за таку ситуацію).

Загальновідомо, що страх можна тимчасово заглушити за допомогою вживання певних хімічних речовин, які безпосередньо впливають на фізіологічні системи організму, та за допомогою яких досягається швидке і ефективне зменшення чи подолання збудження (медикаменти - транквілізатори, алкоголь, наркотичні засоби, зокрема героїн, який "створює героїв"). Однак, така дія лише тимчасова, супроводжується низкою небезпечних протипоказань та має довгострокові катастрофічні наслідки. Більш здоровий, хоча й вимогливий підхід, - це зміна загального життєвого стилю (зміна поганих звичок, контроль харчування, зменшення вживання алкоголю, відмова від паління, фізичні вправи)  та/або вивчення та практикування якоїсь техніки релаксації. 

Для запобігання страху, окрім вищенаведених способів для зменшення тривоги, слід дотримуватися таких правил, які передусім стосуються командирів:

- ознайомити військових із симптомами страху, акцентуючи на тому, що така поведінка є нормальною, очікуваною на полі бою, суворо забороняти будь-яке висміювання тих, хто демонструє симптоми страху (треба наголосити, що висміювати іншого означає в дійсності прикривати свій власний страх);

- з військовими, які очевидно не можуть подолати страх, слід поводитися уважно (їм і так важко), для початку слід вивести їх з бойових дій та задіяти в іншій роботі поблизу поля бою, дати їм шанс звикнути та потім, залежно від зміни їх стану, повернути на бойову позицію;

- при плануванні військових операцій слід враховувати чинник обмежаної витривалості навіть добре підготовлених військових. І завжди, коли можливо, забезпечувати ротацію (як правило, ротації організовуються за принципом 7:7:7 - наприклад, тиждень бойових дій, тиждень відпочинку, тиждень підготовки);

- слід враховувати можливість неконтрольованих нервових вибухів у військових внаслідок акумуляції страху та виснаження, добре розпізнавати ознаки, які вказують на небезпеку появи такої поведінки;

- у ситуації, коли людина охоплена сумнівом, порадитися з військовим психологом.

Паніка (походить від назви грецького бога Пана) - це екстремальний, найсильніший вид страху, при якому людина доходить до повної втрати раціонального мислення та контролю, і який вважається найбільш небезпечним та ризикованим. В стані паніки і повного порушення адекватного способу сприйняття небезпеки автоматично активуються примітивні підсвідомі механізми захисної реакції - сліпого, безглуздого уникнення небезпеки будь-якою ціною.

До того ж паніка є заразним страхом для інших членів команди, який поширюється зі швидкістю пожежі. Внаслідок акумульованої дії стресових чинників довготривалого перебування на полі бою (виснаження та зниження здатності до раціонального мислення) та через невідомість і нестачу поінформованості про те, що відбувається на полі бою, боєць насамперед починає опиратися на те, що сам бачить. Якщо в цій ситуації він бачить іншого військового, який панічно втікає, то може (безпідставно) зробити висновок, що той знає щось більше, ніж він, і може приєднатися до безпричинної втечі (Хелстром, 1973). Паніка є небезпечним явищем в усіх підрозділах, діяльність яких безпосередньо пов'язана із бойовими умовами, небезпечними для життя. Іншими словами, поява панічного страху на полі бою становить пряму загрозу настання хаосу в армії і тому заслуговує на підвищену увагу військових експертів.

Паніку на полі бою частіше викликають раптові неочікувані ситуації, зокрема накшталт появи нової, невідомої зброї в руках супротивника чи якоїсь іншої драматичної зміни обставин.

Загалом фактори ризику, які можуть стимулювати появу паніки на полі бою, такі:

- недостатня психологічна підготовка військових, яка проявляється в уникненні, ігноруванні чи недооцінці небезпеки та загрози на полі бою;

- погана та недостатня поінформованість (передусім щодо бойової сили та боєздатності противника);

- довготривала соціальна ізольованість (відокремлення від решти підрозділу, неможливість комунікації з командиром);

- фізична немобільність, малорухомість (відсутність можливості рухатися, наприклад, довготривале вимушене перебування в окопі чи іншому укритті);

- довготривале перебування в небезпеці (супроводжується тілесною виснаженістю, дегідрадацією, нестачею сну);

- досвід близького дотикання до смерті (очевидець поранення чи загибелі військового побратима, який знаходить у безпосередній близькості);

- втрати у підрозділі (велика кількість поранених чи загиблих, зокрема командира чи близьких соратників);

- нові військові у підрозділі (недосвідчені, не знайомі з іншими, не знають неписаних правил поведінки на полі бою).

Розуміючи руйнівну небезпеку паніки, експерти з психологічних операцій розробляють (на тактичному рівні)  та реалізовують таку діяльність, якою наводять страх на супротивника, чим зводять на нівець ефективність його боротьби. Військові експерти дуже добре знають, що наведення паніки на війні - це запорука найбільш цінного способу перемоги: "Вершина мистецтва війни не в тому, щоб виграти сто битв. Вершина в тому, щоб подолати противника без бою" (Сунь-Цзи, 4 ст. до н.е.). Тому в рамках підготовки військових до бойових дій слід приділяти окрему увагу цьому аспекту.

Паніку у військових можна розпізнати через низку легко помітних змін, які з'являються ще на передпанічному етапі (безпосередньо перед настанням паніки)  і які вказують на стан перебільшеної дратівливості та збудження. На цьому етапі з'являються:  здригання від кожного звуку та руху, тремтіння, потовиділення, заїкання, слабкість долонь та параліч рук, ніг, напруга/застиглість обличчя, некоординовані рухи, неконтрольованих сміх чи плач). В стані гострої паніки можна очікувати два види реакції: або панічну втечу, або повне завмирання на місці (що трапляється рідше). Гостра паніка має такі ознаки: неконтрольована і непередбачувана поведінка, ігнорування команд, відсутність розуміння небезпеки, переривання соціальних контактів та егоїстичний фокус винятково на собі.

За панічну поведінку військових не слід карати як за класичний вид військової непокори, як то невиконання команд чи дезертирство. Панічна поведінка - це несвідоме і ненавмисне, а інстинктивне реагування  на величезну небезпеку з повною блокадою раціонального милення та дій. Панічна реакція - це нормальна реакція на надзвичайні обставини, і тому до військових, які пережили досвід паніки, слід ставитися з повагою та розумінням, а не як до недисциплінованих чи неспроможних індивідуумів.

Висновок: добра військова, фізична та психологічна підготовка, поінформованість, довіра до командира, високий рівень згуртованості разом з попереднім військовим досвідом допомагає зменшити негативний вплив тривоги, страху, паніки на полі бою. Тому процес навчання та психологічної підготовки військових, які сприяють підвищенню їх психологічної та загальної бойової готовності, незрівнянно важливіші для профілактики та запобігання негативному ефекту тривоги і страху, ніж "пожежна" інтервенція безпосердньо до чи протягом бойових дій.

Родові сценарії: як сім поколінь предків впливають на наше життя?

Свого часу Зігмунд Фрейд дуже багато часу в терапії придіялв несвідомому клієнта. Австрійський психолог стрверджував, що несвідоме не належить одній людині - це енергоінформаційний простір, в який завантажено всю історію людей, які жили до неї.

Останні дослідження психогенеологів підтверджують навіть вплив переживань, що "застрягли" у роді. Так, якщо ваші предки протягом свого життя не змогли пережити почуття, пов'язані з якоюсь сумною подією (смерть близької людини, розкуркулювання тощо), то це "записується" в тілі наступних поколінь на рівні генів. Так кожне покоління предків може вплинути на певну сферу нашого життя.

Сьоме покоління

Це найглибша пам'ять у роді - 64 особи. Сценарії настільки "запечатані" у нашій психіці, що розірвати якісь негативні програми цього покоління найскладніше. Це може проявлятися чорною смугою, коли в голові тільки одна думка: "Та за що мені це?"

Якщо ж сценарій позитивний, це може усвідомлюватися, як щасливий збіг обставин, подарунок долі, оскільки предками були сформовані правильні, вдалі вирішення тих чи інших проблем. Ви можете також бачити неочікувані підказки в снах про небезпеку.

Ще це може проявлятися дивними станами: бездпричинне відчуття горя, тривоги, страху. І у виняткових випадках - панічними атаками, через які, непрожиті в родовій системі, почуття намагаються вирватися назовні, через ваше несвідоме.

Шосте покоління

32 людини, думки та почуття яких сформували ваші принципи, мораль та "фундамент". Якщо у вас в цьому поколінні були предки з магічним потенціалом, духовні вчителі або священнослужителі, вас може тягнути у професію, що допомагає або, езотерику. Якщо в цьому поколінні були відомі громадські діячі, то не дивуйтеся бажанню стати популярним, працювати в уряді чи створювати якісь великі соціальні проекти, зокрема благодійні. Якщо ж у цьому поколінні хтось "прославився" аморальним вчинком, на жаль, є ймовірність повторення родового сценарію для нащадків, або важко зачати та народити дітей.

П'яте покоління

16 осіб, дій та вчинки яких генетично закладають волю, амбітність та бажання досягти своїх цілей. Іноді це проявляється з негативного боку у жінок. Якщо прабабуся була сильною і владною жінкою, "сталевою" леді, яка сама себе за це не любила, то цілком ймовірно, що правнучка "воюватиме" і постійно щось доводитиме всім. Особливо чоловікам, що позначиться на якості її стосунків та шлюбі, часто це призводить до сценарію самотності. Для розриву даного родового патерну поведінки доводиться багато працювати над своєю жіночою частиною.

Четверте покоління

Наші прадіди та прабабусі - 8 осіб. Ці пращури найчастіше закладають серйозні негативні любовні сценарії. Якщо хтось із цих предків був самотній, то ви теж, несвідомо, можете шукати самотності, боячись стосунків. Якщо хтось терпів аб'юз, то вам може дістатись той самий сценарій. Іноді сценарій формується, навіть, простим рішенням, що "любити - це боляче", і правнучка починає несвідомо шукати партнера, який завдаватиме їй фізичного болю у стосунках.

Сценарії сім'ї у позитивному варіанті також закладаються четвертим поколінням. Якщо вам пощастило вступити у щасливий шлюб, дякуйте вашим прабабусям і прадідам за це.

Є ще й фінансовий парадокс, пов'язаний з цим поколінням: відмічено, що якщо предки жили в достатку, то і правнукам дістається вміння заробляти. А якщо хтось із предків втратив усе, то у нащадків може бути неусвідомлений страх перед великими грошима, що може позначитися на кар'єрі та професійному зростанні.

Третє покоління

Наші улюблені бабусі та дідусі - 4 особи. Люди, які вміють дарувати онукам любов без умов та очікувань. Саме з цим поколінням, окрім батьків, ми маємо живий контакт, що дуже сильно впливає на наше життя. Навіть спогади про проведений час з бабусями та дідусями підживлюють теплом та позитивом.

Давно помічено, що таланти та здібності передаються саме через покоління. Тому з питаннями "ким мені бути в цьому житті" найкраще звертатися до цього шару родової системи. Це не означає, що ви маєте взяти професію діда чи бабусі. Дещо глибше: якщо хтось із них чудово співав, але не реалізував це професійно, то ось вам і підказка. Пам'ять про цих предків найживіша, навіть, якщо ви не застали їх. Дізнаючись про їхні інтереси та захоплення, ви можете здивуватися схожості потенціалу та потягу до чогось.

Друге покоління

Наші з вами батьки - 2 особи. Через яких ми безпосередньо отримуємо зв'язок з усіма поколіннями родової системи, які є у нашій підсвідомості. Саме вони формують наші здібності будувати гармонійні взаємини з усіма людьми навколо та знайти своє місце у світі.

Найлближче до свідомої частини психіки знаходяться дитячо-батьківські сценарії, розбираючись з якими, змінюється наше сприйняття світу та якість життя. Іноді складно отримати якийсь позитивний родовий потенціал, якщо у вас дуже складні взаємини з батьками та багато накопичених образ і претензій з дитинства.

Перше покоління

Це ми самі, наше "я". Говорячи про родову систему, ми забуваємо, що "тут і зараз" її найважливіша частина. Тому, що ми використовуємо те, що дісталося нам у спадок, маючи можливість багато чого змінити. І все, що ми робимо сьогодні, які ухвалюємо рішення, залишається назавжди в нашому роді і передається далі. Це наша думка про свою особистість, те, як ми дбаємо про фізичне тіло та психічне здоров'я, як позиціонуємо себе в соціумі.

Родові сценарії - це не фатальність. Це рішення, яке одного разу ухвалили. Звертаючи на це увагу, розуміючись на родовій історії, будучи нащадком свого роду, ви можете багато чого змінити у своєму житті. І вибір лише за вами.