Чому перший важливий супротив психологічному аналізу клієнт пов'язує з особистістю психолога.

 Лікування трансферного неврозу.

Чому перший важливий супротив аналізу, що виникає мимоволі і у відповідності із структурою конкретного випадку, пов'язується з особистістю психолога (аналітика, психотерапевта...);  що таке мотив, який Ференці назвав "трансферною компульсивністю".  Наполегливо слідуючи основному правилу, ми (психолог і клієнт) створюємо ситуацію, в якій на поверхню починають вириватись заборонені речі. Рано чи пізно, клієнт починає вибудовувати захист проти їх проникнення у свідомість. Спочатку цей  захист націлений винятково проти витісненого (забутого, неприйнятного...) матеріалу, але клієнт не знає ні про присутність в ньому цього забороненого матеріалу, ні про те, що він захищається від нього. Як довів Фрейд, сам  по собі супротив несвідомий. Він являє собою емоційний процес і тому не може залишитися прихованим. Як і все, що має ірраціональну основу, цей афект намагається знайти раціональну основу, зафіксуватися в актуальній ситуації. В такий спосіб виникає проекція на того, хто наполягає на виконанні основного правила, цим розпалюючи цілий конфлікт. Пересування захисту від несвідомого на терапевта несе в собі пересування несвідомого змісту. Він теж пересувається на аналітика чи терапевта, чи психолога. Тоді він стає, наприклад, строгим батьком або люблячою мамою. Зрозуміло, що цей захист може викликати тільки негативне ставлення. Оскільки психолог став тим, хто порушив невротичну рівновагу, він автоматично стає ворогом, незалежно від того, які імпульси спрямовані на нього: любові чи ненависті. В будь-якому випадку присутній захист проти самих імпульсів. 

Якщо першими спрямовуються імпульси ненависті, то трансферний супротив однознанчно негативний. Якщо ж це імпульси любові, реальний трансферний супротив буде в якості демонстративного, але несвідомого позитивного переносу. Однак він регулярно обертається реактивним негативним переносом, частоково тому, що неминуче виникає розчарування і відповідно реакція на це, і тому, в міру того, що під тиском імпульсів відчуттів супротив прагне проникнути у свідомість, а пацієнт захищає себе від нього - будь-який захист викликає негативне  ставлення.

Є багато форм механізмів негативного трансферу. Зараз я хочу окреслити декілька типових сюжетів, в яких найбільш ймовірна зустріч із прихованим негативним переносом:

1. Дуже слухняні, надміру дружелюбні, надто довірливі, тобто "хороші пацієнти". Тут маються на увазі ті випадки, коли явний тільки позитивний трансфер і ніколи не проявляється реакція розчарування. Як правило, у них пасивно-фемінний характер, якщо це чоловік, якщо це жінка - істеричний, із схильністю до німфоманії.

2. Завжди коректні, ті, хто дотримується загальноприйнятих норм пацієнти. Зазвичай це люди з компульсивним типом характеру, які маскують свою ненависть дотриманням ввічливості будь-якою ціною.

3. Пацієнти зі слабо вираженим афектом. Як і коректних пацієнтів, таких людей характеризує інтенсивна, але заблокована агресивність. Як правило вони мають компульсиний характер. Але треба відмітити, що істерички окрім того дуже часто демонструють поверхневу слабкість афекту.

4. Пацієнти, які скаржатьс на відсутність щирих почуттів і експресії, тобто ті, хто страждає деперсоналізацією. Сюди ж відносяться пацієнти, які свідомо, а часом і компульсивно "розігрують спектакль", тобто ті, які десь на перефирії свідомості знають, що дурять терапевта. Вони, як правило, належать до групи хворих нарцистичним неврозом іпохондричного типу. Такі люди регулярно пред'являють певну "внутрішню насмішку" в напрямку всіх і всього, яку самі починають відчувати як щось хворобливе і яка являє собою дуже складну терапевтичну проблему.

Фрейд учив, що початковий невроз стає доступним для аналізу тільки через трансферний. Тому в психотерапевтичній роботі із першоджерелом неврозу має відбуватися аналіз від початкового неврозу до того, як він переходить в трансферний.