Різниця між симптомом і рисою рахактеру

Почну з відомого всім вислову "всі хвороби від голови". Цей вислів можна тлумачити буквально в прямому значенні: саме через наші емоції, через те, що ми не вміємо їх вірно проживати, відчувати, а основне помічати ми "заганяємо" їх в тіло і отримуємо або фізичний симптом (головний біль, закрепи, діабет ІІ типу і т.і.), або поведінкові симптоми (нав'язливі стани, панічні атаки...). Як правило такі симптоми ми помічаємо, а от свої невротичні риси характеру ні. Тому тіршки роз'яснення.

Дуже важлива, хоча і не абсолютна, ознака характерного неврозу - відсутність визнання захворювання. Невротичний симптом проживається пацієнтом як інородна частина і викликає у людини почуття, що вона хвора. Невротична характерна риса, наприклад, надмірна акуратність компульсивного характеру або тривожна сором'язливість істеричного характеру, органічно вбудована в особистість. Можна скаржитися на сором'язливість, але не відчувати в цьому ознак хвороби доти, доки характерологічна сором'язливість не обернеться патологічною схильністю червоніти, або, наприклад, акуратність не перетвориться в компульсивний церемоніал, тобто, допоки невротичний характер симптоматично не загостриться, людина не почуває себе хворою.

Важливо відмітити, що існують симптоми, які не визнаються симптомами або визнаються лише частково. Вони сприймаються пацієнтом як шкідлива звичка або особливість організму (хронічні закрепи, передчасна еякуляція і т.і.). З іншого боку багато рис характеру проживаються людиною як хвороба, наприклад, вибухи гніву, схильність валятися в ліжку, випивати, марнотрацтво і т.і. Не дивлячись на це, все ж, визнання захворювання характеризує невротичний симптом, а його відсутність - невротичну рису характеру.

Іще одна відмінність в тому, що симптом ніколи не раціоналізується так, як риса характеру. Ні істерична блювота, ні компульсивна розважливість не можуть бути раціональними. Симптом позбавлений значення, в той час як невротичний характер досить раціональний і не уявляється чимось дурним чи патологічним. Це часто пояснюється тим, що будь-яка невротична риса характеру буде безумовно заперечина клієнтом як абсурд, якщо її повважати симптомом: "Просто він така людина".  Тут мається на увазі, що людина народилася такою, що це "її характер". Аналіз демонструє, що таке тлумачення хибне, що характер заставляє діяти так, а не інакше через певні причини, що впринципі його можна проаналізувати як симптом і змінити.

Іноді невротичні симптоми стають настільки невід'ємною частиною особистості, що починають бути схожими на риси характеру. В таких випадках певна модель поведінки скоріше приймається як щось дивне або як особливість людини, ніж як ознака захворювання. Тому можна сказати, що концепція захворювань надзвичайно різноманітна, що існує багато етапів переходу від симптому, через невротичний характер і "погані звички", до раціональних дій.

У порівнянні з рисами характеру, конструкція симптому дуже проста для розуміння його суті та джерела. Він зумовлений обмеженим числом несвідомих позицій; наприклад, істерична блювота базується на витіснених фантазіях на тему фелації або оральних бажань дитини. Характерологічно вона проявляється як певний інфантелізм і материнське ставлення. Але істеричний хараетер, що формує основу симптому, зумовлений багатьма, частково суперечливими, потягами і виражається в специфічній позиції або способі існування. Тут необхідно, як і під час роботи із симптомом, повернутися до першоджерела і зрозуміти характер, виходячи з інфантильних потягів і переживань. Якщо симптом відповідає єдиному переживанню або потягу, то характер представляє собою спецефічний спосіб існування індивіда, експресію всього його минулого. З цієї причини симптом може виникнути несподівано, в той час як кожна індивідуальна риса характеру формується роками. Однак не варто забувати той факт, що симптом теж не може виникнути несподівано, без базальної, основної характерологічної реакції, яка уже присутня.

Але ми повинні розуміти, що і симптом і невротичний харетер формуються у людини для захисної функції. Для захисту особистості не лише від зовнішного середовища, але й для захисту від своїх лібідових бажань, іншими словами від самого себе. Тому в процесі терапії минає не один місяць до того часу, допоки клієнт почне по справжньому розуміти себе, перестає брехати собі. 

Оскільки невротичний характер людини, виконує економічну функцію охороняючого панциря, встановлюється певна рівновага, хоча і невротична, аналіз стає для ньго небезпечним. Ось чому різні супротиви, які мають різний відбиток на аналізі в індивідуальній роботі, виникає з різного  нарцистичного проективного механізму. Очевидно, що модель поведінки є результатом тотального розвитку і її можна аналізувати і змінювати.

Чому перший важливий супротив психологічному аналізу клієнт пов'язує з особистістю психолога.

 Лікування трансферного неврозу.

Чому перший важливий супротив аналізу, що виникає мимоволі і у відповідності із структурою конкретного випадку, пов'язується з особистістю психолога (аналітика, психотерапевта...);  що таке мотив, який Ференці назвав "трансферною компульсивністю".  Наполегливо слідуючи основному правилу, ми (психолог і клієнт) створюємо ситуацію, в якій на поверхню починають вириватись заборонені речі. Рано чи пізно, клієнт починає вибудовувати захист проти їх проникнення у свідомість. Спочатку цей  захист націлений винятково проти витісненого (забутого, неприйнятного...) матеріалу, але клієнт не знає ні про присутність в ньому цього забороненого матеріалу, ні про те, що він захищається від нього. Як довів Фрейд, сам  по собі супротив несвідомий. Він являє собою емоційний процес і тому не може залишитися прихованим. Як і все, що має ірраціональну основу, цей афект намагається знайти раціональну основу, зафіксуватися в актуальній ситуації. В такий спосіб виникає проекція на того, хто наполягає на виконанні основного правила, цим розпалюючи цілий конфлікт. Пересування захисту від несвідомого на терапевта несе в собі пересування несвідомого змісту. Він теж пересувається на аналітика чи терапевта, чи психолога. Тоді він стає, наприклад, строгим батьком або люблячою мамою. Зрозуміло, що цей захист може викликати тільки негативне ставлення. Оскільки психолог став тим, хто порушив невротичну рівновагу, він автоматично стає ворогом, незалежно від того, які імпульси спрямовані на нього: любові чи ненависті. В будь-якому випадку присутній захист проти самих імпульсів. 

Якщо першими спрямовуються імпульси ненависті, то трансферний супротив однознанчно негативний. Якщо ж це імпульси любові, реальний трансферний супротив буде в якості демонстративного, але несвідомого позитивного переносу. Однак він регулярно обертається реактивним негативним переносом, частоково тому, що неминуче виникає розчарування і відповідно реакція на це, і тому, в міру того, що під тиском імпульсів відчуттів супротив прагне проникнути у свідомість, а пацієнт захищає себе від нього - будь-який захист викликає негативне  ставлення.

Є багато форм механізмів негативного трансферу. Зараз я хочу окреслити декілька типових сюжетів, в яких найбільш ймовірна зустріч із прихованим негативним переносом:

1. Дуже слухняні, надміру дружелюбні, надто довірливі, тобто "хороші пацієнти". Тут маються на увазі ті випадки, коли явний тільки позитивний трансфер і ніколи не проявляється реакція розчарування. Як правило, у них пасивно-фемінний характер, якщо це чоловік, якщо це жінка - істеричний, із схильністю до німфоманії.

2. Завжди коректні, ті, хто дотримується загальноприйнятих норм пацієнти. Зазвичай це люди з компульсивним типом характеру, які маскують свою ненависть дотриманням ввічливості будь-якою ціною.

3. Пацієнти зі слабо вираженим афектом. Як і коректних пацієнтів, таких людей характеризує інтенсивна, але заблокована агресивність. Як правило вони мають компульсиний характер. Але треба відмітити, що істерички окрім того дуже часто демонструють поверхневу слабкість афекту.

4. Пацієнти, які скаржатьс на відсутність щирих почуттів і експресії, тобто ті, хто страждає деперсоналізацією. Сюди ж відносяться пацієнти, які свідомо, а часом і компульсивно "розігрують спектакль", тобто ті, які десь на перефирії свідомості знають, що дурять терапевта. Вони, як правило, належать до групи хворих нарцистичним неврозом іпохондричного типу. Такі люди регулярно пред'являють певну "внутрішню насмішку" в напрямку всіх і всього, яку самі починають відчувати як щось хворобливе і яка являє собою дуже складну терапевтичну проблему.

Фрейд учив, що початковий невроз стає доступним для аналізу тільки через трансферний. Тому в психотерапевтичній роботі із першоджерелом неврозу має відбуватися аналіз від початкового неврозу до того, як він переходить в трансферний.

Чому клієнт злиться на психолога?

 Перш, ніж почати опис кожної з можливих агресій скажу, що всі клієнти приходять до психолога (терапевта, аналітика та ін.) із певним запитом, що саме по собі уже є блокуванням для роботи спеціаліста: в зв'язку із тим, що клієнт чекає результату, він уже готовий, а значить оборона вибудувана, тут доцільно використати вислів "попереджений, значить захищений".  Але у нас є ще один захист, говорю у нас, бо я теж жива людина, і мене це також стосується - це трансфер на психолога (аналітика, терапевта та ін.). Як тільки ми починаємо працювати з психологом, ми одразу одягаємо на нього проєкцію когось із батьків, що заставляє відчувати до терапевта ті емоції, що й до батьків.

Трансфер (від англ. to transfer — переносити, переміщати) - перенесення материнського чи батьківського образу на психолога.

А знаючи, що всі, без винятку, навіть, дуже хороші батьки залишають слід в житті дитини, позитивного переносу  не існує. Він завжди пов'язаний з нарцистичними позиціями, такими як дитяча залежність, яка може скоро перетворитися в ненависть тому, що реакція розчарування сильніша ніж позитивні об'єктивні стосунки. Розчарування в терапевті буде утримуватися так довго, допоки нестійкі об'єктивні стосунки з психологом будуть слабнути все більше або їх замінить інший тип переносу. Це саме та процедура, яка викликає найбільш важкі прояви негативного переносу. В таких випадках клієнт часто несподівано припиняє лікування. Щоб цього не трапилося потрібно відкрито і чесно опрацьовувати деструктивні і нарцистичні реакції.

Ще одна ознака негативного переносу:

якщо на початку психотерапії тривога слабне, це вказує тільки на те, що клієнт інвестував частину лібідо в перенос, включно з негативним компонентом, а зовсім не те, що він вирішив свою тривогу. В ході терапії потрібно час від часу зменшувати гостроту тривоги, але в цілому психолог має дати клієнту зрозуміти, що той може отримати хороше самопочуття тільки якщо максимально активує особисту деструктивність і тривогу.

Ще один приклад 

є результатом заперечення негативного переносу на початку терапії і помилкового погляду на силу позитивного. В такій терапії між аналітиком і клієнтом через деякий час в повній мірі встановлюється згода. Більше того, клієнт стає повністю залежним від аналітика, від його інтерпретувань, і, за можливості він буде залишатися в цьому стані і надалі, протягом всього процесу згадування. Але пізніше гармонія зруйнується. Чим глибше аналіз, тим сильніший супротив; він зростає в міру наближення до патогенної ситуації. На додачу до цієї проблеми, в процесі переносу виникає фрустрація, яка, рано чи пізно, безумовно має виникнути, оскільки особистий запит, який клієнт пред'являє аналітику, не може бути задоволеним. В більшості випадків клієнт реагує на фрустрацію в'ялою аналітичною роботою, відігруванням, тобто поводить себе так, як він вів себе колись в минулому в аналогічній ситуації. Нав'язливе повторення, яке являється ознакою фіксації, також керує психічним проявом витісненого матеріалу в ситуації трансферу. Отже, клієнт залишає активну роботу психологу, щоб той здогадувався про те, що клієнт хоче повідомити і не може виразити. Зазвичай це стосується того, що клієнт очікує до себе любові.

Тут уявна всемогутність терапевта піддається екстримальній перевірці. І тут, якщо терапевт не встигає розкрити цей перенос або помітити його, конфлікт клієнта перестає бути внутрішнім, а виникає тепер між клієнтом і терапевтом, і в такий  спосіб доходить до критичної точки.

Тут клієнт стає перед вибором: втратити психолога і його любов або знову повернутися до активної роботи. Якщо перенос сильний, іншими словами клієнт має мінімум об'єктивного лібідо, яке вже відійшло від фіксації, він починає боятися втрати. В таких випадках часто відбувається дещо дивне, тільки аналітик втрачає надію і цікавість до даного випадку, раптово спливає багато матеріалу, який дозволяє швидко завершити аналіз.

Ще один приклад,

 якщо клієнта до психолога приводять батьки. Тут взагалі "веселі каруселі". Якщо психолог береться за роботу з клієнтом - це, як правило не сепаровані діти (діти в тілі дорослих) чи, саме діти, і в нього виходить досягти результату, у батьків вмикається сильний супротив - конкуренція з психологом (особливо, якщо психолог жінка). Звичайно процес несвідомицй. А все тому, що коли батьки приводять дитину до психолога, в них уже активоване відчуття, що вони "погані батьки", а якщо ще й психолог досягає результату у роботі з дитиною, воно підсилюється ("я погана мама, я не змогла досягти результаті у вихованні, а вона змогла, але ж вона чужа, значить вона краще виховує..."). І тут, коли поведінка дитина почала нормалізуватися:  якщо це дитина, мама каже "Велике дякую! Нам достатньо!"; якщо це мама "дорослої дитини", за 20 років, то вона буде створювати такі ситуації, щоб спровокувати у неї рецедив або нівелювати роботу психолога. Тому, в таких випадках, працювати потрібно не тільки з дитиною...

Коротко про індивідуальну та групову психотерапію.

Як працює індивідуальна та групова психотерапія?

Перш ніж описати індивідуальну і групову терапію хочу запевнити, працюють обидві.

Важливим моментом в індивідуальній психотерапії є те, що психолог іде за клієнтом, екологічно аналізуючи все, що продукує його несвідоме (образи, символи, дії...). Це є великим плюсом в індивідуальній роботі, оскільки клієнту не потрібно гнатися чи гальмувати підстосовуючись під темп групи. Це не говорячи про менш травматичну роботу, оскільки бувають миті, які важко винести на обговорення групи. Фрейд казав, найкращий спосіб терапії - економічний: пацієнт страждає через порушення економіки лібідо; біологічні функції його сексуальності частково зазнали паталогічного викривлення, частково - витіснені.

 Усуваючи актуальний невроз (невротичний застій), іншими словами соматичне ядро неврозів, ми одночасно усуваємо психоневротичну суперструктуру. Спочатку при розвитку неврозу відбувається наступний процес: зовнішня заборона, яка потім стає внутрішньою, викликає застій лібідо; це, в свою чергу, інвестує енергію в переживання едіпового періоду (3-5 років); застій лібідо продовжує існувати в результаті сексуального витіснення постійно забезпечуючи енергією психоневроз; виникає замкнене коло. Терапія повертає цей процес до самого початку: працюючи над психоневрозом, вона виводить в свідоме матеріал несвідомого, пов'язаний із забороною та фіксацією, створюючи можливіть усунення застою лібідо; якщо робота просувається успішно, витіснення і психоневроз стають непотрібними; більше того, вони стають неможливими.

А отже, роль соматичного ядра неврозів полягає в тому, щоб надати аналізу певну терапевтичну ціль: якщо пацієнт хоче покращити і зберегти самопочуття, йому необхідно установити задовільне генітальне сексуальне життя. І зважаючи, не тільки на емоції інших людей, а й свої; та свій досвід роботи в групі як учасника, можу сказати, що таким змістом особистого життя я не готова ділитися в групі. Я зараз, описуючи індивідуальну роботу з клієнтом, свідомо розумію, що у мені відбувається внутрішній конфлікт між мораллю та інстинктами, між соціальними нормами та моїм внутрішнім "Я", але саме це і є стержнем моєї можливості належати до соціуму. І звичайно я не хочу бути ним відштовхнута тільки тому, що поділюся з групою "табу" інформацією.

Все ж не можу критикувати і групову терапії. І теж ділячись своїм досвідом як тренера і як учасника - плюси є. Оскільки цей  процес більш несвідомий для всіх учасників групи, хоча і перепускається через свідомість. В групі можна отримати різний новий досвід на одну ситуацію, а значить більше варіантів реакцій. Група демонструє кожному індивіду те, що він не бачить або не хоче прийняти в собі (принцип "дзеркала), а це навчає терпимості до інших і до себе. 

Загалом і індивідуальна терапія, і групова терапія розширє нашу свідомість і гармонізує ставлення до себе та оточення. І щоразу, коли ви працюєте над своїм саморозвиток ви вдосконалюєтеся, стаєте ближчими до ідеалу.