Особистісне
зростання, або самоактуалізація (за К.Гольдштейном) - виключно глибоке
поняття, що в загальному значенні вбирає в себе прагнення людини до виявлення
та розвитку можливостей власної особистості,
сам процес її «роботи над собою» для досягнення певних цілей, а в
кінцевому значенні - ще й результат її руху шляхом самовдосконалення
(«пробудження», за Г.І.Гурджієвим). Особистісне зростання - це і самопізнання,
пошук людиною свого справжнього «Я», рух до досягнення справжності,
автентичності, розширення безлічі особистісних значень і набуття «самості»
(індивідуація, за К.Г. Юнгом). Це ще і психологічне дорослішання, прагнення до підвищення так званого адаптаційного потенціалу особистості, до
самоствердження, самодостатності та незалежності як від чужої думки, так і,
певною мірою, від тиску життєвих обставин.
Особистісне
зростання життєво необхідне кожній людині, не залежно від того, усвідомлює вона
це чи ні. Необхідне для того, щоб задовільнити глибинну потребу в
самоактуалізації, що займає, за А. Маслоу, найвище місце в ієрархії потреб.
Необхідне для досягнення гармонії у відносинах із самою собою та навколишнім
світом. По великому рахунку, необхідне для пошуку свого місця в житті,
усвідомлення індивідуального життєвого сенсу та призначення, без розуміння яких
неможливе здобуття щастя та повноти життя.
Навіщо ж
потрібен такий складний і тернистий шлях пошуку «справжньої правди життя» і
розгадування потаємного сенсу власного існування? Невже немає відповідей на ці
головні в житті питання - відповідей, які можна було б знайти в готовому
вигляді і прийняти як керівництво до дії? Невже для цього недостатньо тієї
інформації, яку можна почерпнути в солідних, науково-обґрунтованих довідниках
та навчальних посібниках? Хіба не можна, зрештою, звернутися за допомогою до дипломованих
всезнаючих експертів або просто попросити поради у гідних і шанованих вами
людей, чия мудрість і багатий життєвий досвід особисто вам достовірно відомі? І
так, і ні. Вся справа в закладеному в самі питання прихованому протиріччі. Протиріччі,
усунення або вирішення якого рівносильне відповіді на саме питання. І тому та
відповідь, яка пропонується у готовому вигляді, - не здобувається власними
самовідданими зусиллями шукача істини, а приходить звідкись з боку (і часом
очевидна), - не буде, мабуть, сприйнята і зрозуміла самим страждаючим.
Як казали
древні римляни, людині властиво помилятися - "homo errare est". Мабуть,
найбільшою мірою їй властиво помилятися на свій власний рахунок. І хоча вона
зазвичай думає, що живе розумом - своїми логічними, словесно оформленими
думками, насправді вона живе образами, що генеруються підсвідомістю і лежать в
основі стійкої, глибинної (правопівкульної) мотивації. Завдання психологічної
саморегуляції та особистісного самовдосконалення - зробити цей процес максимально
усвідомленим і керованим. Виходячи з цього, головне завдання
тілесно-орієнтованих (втім, як і багатьох інших) методів особистісного
зростання - вирішення основного питання практичної психології (за аналогією з
основним питанням філософії): що важливіше - свідомість чи підсвідомість? Як
вирішити протиріччя між ними, подолати внутрішню подвійність, усунути джерела
внутрішнього психічного конфлікту? Іншими словами, як навчити людину вести
усвідомлений діалог із власною підсвідомістю, щоб набути гармонії в собі самій?
Досвід
дозволяє стверджувати, що при використанні сучасних психотехнологій, методів
психологічної самодопомоги це реально і досяжно – звичайно, за умови
цілеспрямованої роботи людини над собою. Саме тоді людина стає здатною виконати
своє головне завдання. Завдання, яке колись намагався вирішити ще Діоген, який
блукав при світлі дня із запаленим ліхтарем у руках. На здивовані запитання
своїх співгромадян про те, що ж він шукає «вдень з вогнем», давньогрецький
філософ відповів: «Шукаю Людину». Цю притчу нерідко згадують сучасні
психотерапевти (пошлемося, наприклад, на А.Б. Добровича), замовчуючи, проте, де ж Людину шукати. І відповідь насправді
проста: треба заглянути в дзеркало, бо за великим рахунком все своє життя
людина шукає... саму себе. Знайти себе як іншого, знайти своє друге «Я» - отже,
знайти та навчитися підтримувати контакт із власною підсвідомістю. А це, у свою
чергу, означає відкриття свідомого доступу до своїх глибинних внутрішніх
ресурсів і творчих здібностей, до інтуїтивної мудрості та відчуття сенсу життя.
Одночасно, я
вважаю, не зайвим застерегти читача від
однобічності підходу до практичної психології, від надмірних старань і
невиправданого інтузіазму стосовно технологій особистісного зростання. Говорячи
про природне бажання людини покращити власне життя і почати цей процес з
поліпшення самої себе, завжди необхідно дотримуватися розумного скептицизму і
помірного консерватизму. Бажано пам'ятати про зважене ставлення до «благих намірів».
Людині, яку цікавлять проблеми особистісного зростання, самоактуалізації,
потрібно в першу чергу прагнути захистити себе від проявів відомого в
психології феномену «зсуву мотиву на мету», що є нерідким наслідком надмірної
захопленості, що межує з фанатизмом, коли діяльність (в даному випадку -
оволодіння прикладними психотехнологіями) стає самоціллю. Іншими словами, коли
людина діє не заради результату, а заради самої діяльності. І найголовніше -
коли психологічне самовдосконалення починає служити не кращим пристосуванням до
життя, а навпаки, втечею від нього, відгороджуванням від повсякденної
реальності, коли активна життєва позиція змінюється пасивною покірністю, а
вирішення реальних життєвих проблем підмінюється штучним девальвуванням їх значимості,
виправданням власної бездіяльності.
Поняття
особистісного зростання і самоактуалізації мають на увазі, що той, хто йде
шляхом самовдосконалення, повинен стати в чомусь іншою людиною, вільною від
колишніх проблем. Зберігаючи наступність попереднього життєвого досвіду, вона
має водночас перетворитися на нову особистість або, образно кажучи «переродитися» (П.Д. Успенський). При цьому
тут їй доводиться стати батьківською фігурою самій собі - у духовному плані,
звичайно (згадаймо вираз self-made man). (Втім, в античних містеріях та інших
стародавніх психотехнічних традиціях ініціації метафора «переродження»
розумілася буквально, і людина мала пройти і через символічну «смерть», і через
«воскресіння»). Методи тілесної психокорекції також передбачають вирішення
цього завдання. Причому не тільки дають можливість, що йде по цьому тернистому
шляху, в буквальному сенсі ВІДЧУВАТИ себе іншою людиною, але часом і справді
відчутно змінитися тілесно.
Тим самим
людина поступово створює уявну, але водночас реально діючу «панель управління»
власним психічним станом («control panel» - термін Р. Бендлера, який
використовується в методі DHE). А точніше, панель САМОконтролю, окремими
«кнопками» якої є пов'язані з кінестетичним аналізатором умовні рефлекси, які
активно використовуються як інструменти саморегуляції (різновид оперантних
(рефлекси 2-го роду) умовних рефлексів, за Б.Ф. Скіннером). Набір цих умовних
рефлексів, сконструйованих за принципом «зроби сам» і спрямованих людиною на
саму себе, є розширенням або доповненням її початкового психологічного типу.
Подібна добудова, що дозволяє вийти за вузькі рамки вихідного типу особистості,
подолати сковуючі бар'єри і обмеження, і представляє собою в повному розумінні
слова особистісне зростання.
Де ж ті
орієнтири, які можна використовувати щоб вибрати правильний напрям
особистісного зростання? За А. Маслоу, кінцева мета особистісного зростання -
самоактуалізація - включає наступні психологічні характеристики.
А. Складові
особистісної зрілості.
1)Автономія,
незалежність суджень від суспільної культури, мікро- та макросоціального
оточення. Це становить основу самодостатності людини, її інтелектуальної
самостійності, об'єктивності, виваженості та неупередженості її думки. Звідси
випливають високі моральноетичні стандарти особистості, а також опір
насильницькому залученню до прийнятих у суспільстві стереотипів або поглядів,
що нав'язуються. Звідси ж гуманізм і широта поглядів, коли людина ідентифікує
себе не з якоюсь вузькою соціальною групою, а з усім людством загалом.
2)
Зосередженість на проблемі, а не на власному «Я». Здатність людини зосередитися
на вирішенні проблем, зріктися від своїх внутрішніх проблем і обмежень задля
досягнення важливої мети - важлива складова частина особистісного зростання,
основа цілеспрямованості особистості та соціальної успішності.
3) Прийняття
власного «Я», інших людей і природи. Це сприяє підтримці міцних і глибоких
міжособистісних відносин, а також найголовнішому для людини - задоволеністю
власним життям, його усвідомленням, що у свою чергу є кращим, природним
захистом від депресії. У великій мірі, це не що інше, як уміння людини бути
щасливою, дотримуючись розумного балансу бажаного і дійсного. Вміння жити,
задовольняючись тим, що є, водночас не замикаючись у вузьких рамках повсякденності,
не зупиняючись на досягнутому.
Б.
Повернення людини до своєї природної сутності.
4) Свіжість
сприйняття та оцінок. Відкритість людини новому досвіду, психологічна
гнучкість, вміння знайти несподіване у звичному, а також позбутися ілюзій і
стереотипів сприйняття, не заплющувати очі на очевидне, навіть якщо воно
суперечить очікуванням.
5)
Безпосередність (спонтанність), простота та природність. У поєднанні з
попередньою характеристикою це, на думку А. Маслоу, сприяє також формуванню
«демократичної структури характеру».
6)
Креативність. Мається на увазі творчість у всіх її проявах, від піднесених
загальнолюдських досягнень до побутових дрібниць і елементів новизни в повсякденному
житті. Продуктивна творчість, спрямована на вирішення конкретних завдань.
7) Підвищена
частота пікових переживань, тобто природних, спонтанних, адаптивно-творчих
змінених станів свідомості. На мій погляд, саме це і становить природну
психофізіологічну основу перелічених вище особистісних рис, особливо таких, як
креативність, відкритість і безпосередність, а також задоволеність власним
життям. Адже пікові переживання - не що інше, як відкриття людиною нового в
тому, що її оточує, творче осяяння або просто миті щастя.
В результаті
самоактуалізованій особистості, за Маслоу, властиво більш ефективне і адекватне
сприйняття реальності (а звідси, і краща адаптація до неї).
Коли у
відомого психотерапевта, А. Лоуена, запитували про його ставлення до проблем
особистісного зростання, зокрема, до руху з розвитку «людського потенціалу»
(Human Potential Movement), він насамперед звертав увагу, на що ж це зростання
та особистісний потенціал у кінцевому результаті спрямовані (Goodrich-Dunn В.,
Greene E., 2002), так як безпредметне особистісне зростання просто таким не є.
Справді,
наведений набір психологічних якостей - узагальнений портрет людини, успішної в
усіх сферах життя. Але це все ж таки модель теоретична, той високий ідеал, до
якого слід прагнути, але який у повсякденному житті залишається важкодосяжним.
А що ж можуть зробити технології психокорекції/особистісного зростання в
реальності? Що вони здатні принести у
практичному плані для поліпшення психологічної адаптації людини і відповідно
вдосконалення її життєвих умінь та підвищення успішності?
По-перше, це
контроль емоцій - як поточного душевного стану так і полегшення минулого
емоційного «багажу». Це і усунення або, принаймі, згладжування емоційних
«сплесків», перепадів настрою, і запобігання «вигоранню» за інтенсивної
емоційно насиченої діяльності, емоційних дефолтів (вираження А.В. Курпатова).
При цьому в основі свідомого керування емоціями лежить, в першу чергу, відмова
від неусвідомлюваного та негативного впливу на них, від звичного генерування
негативних емоцій. Саме подібний механізм «самонакручування» є найбільш поширеною
причиною емоційного дискомфорту. А. Елліс (2002) сформулював його принцип таким
чином: люди в дійсності не засмучуються, а засмучують самі себе. (Підсумок
цього процесу П. Вацлавік (1993) коротко і змістовно підсумував як «стати
нещасним без сторонньої допомоги».) З іншого боку, рецепт по-справжньому
дієвого емоційного самоконтролю нерозривно пов'язаний з навичкою емоційної
розрядки, вивільнення «заморожених» емоцій . Іншими словами, вимагає від людини
не придушення почуттів, а довіри до них, відкритого та природного вираження
емоцій.
По-друге,
технології психологічної саморегуляції, особистісного зростання допомагають у
посиленні або цілеспрямованому створенні мотивації тих чи інших життєвих
досягнень. Це формування позитивного та особистісно значущого образу
майбутнього (треба підкреслити саме образний, правопівкульний компонент його
уявлення), «опредметнення» життєвого сенсу використовується як у різних методах
психокорекції (так званий «добре сформований результат» у НЛП, «прохід у
майбутнє » за М. Еріксоном, мотиваційний етап вирішення психологічної проблеми
в поведінкових методах психокорекції), так і в педагогіці - створення поряд з
«зоною найближчого розвитку» за Л.С. Виготським ще й «дальшої перспективи» (за
А.С.Макаренком).
По-третє,
психотехніки особистісного зростання сприяють зростанню ролі інтуїції у
повсякденному житті, збільшенню уваги до її «підказок» (К. Роджерс називав це
підвищенням довіри до «оргазмічного оціночного процесу»). Формування навички
усвідомлення інтуїтивних «сигналів тіла» дозволяє тим самим перетворити
інтуїтивно-підсвідомі правопівкульні механізми психіки на практичний робочий
інструмент для прийняття рішень. Тут і пошук нестандартних рішень у ситуації не
визначеності («вихід із глухого кута» або «стрибок вище голови») або, в більш
широкому значенні – науковий пошук, інновації, творчість.
Нарешті, це
й особистісне зростання у вузькому значенні слова, сфокусоване на рівні
ідентичності: підвищення самооцінки, перебудова та гармонізація образу себе (за
К. Роджерсом, зближення «Я»-реального та «Я»-ідеального).
Все
вищезгадане може бути спрямоване на поліпшення відносин з оточуючими, особливо
з близькими людьми. Це і вдосконалення навичок спілкування, і здатність до
побудови стійких, довготривалих, емоційно комфортних взаємовідносин. Ще одна
точка дотику - «вирощення» особистісних
здібностей - створення та підтримання оптимального функціонального стану, або
«робочого» стану для цілеспрямованої діяльності, що становить її надійний
фундамент.
Ще одна
точка зору на особистісне зростання - це в першу чергу забезпечення людині
доступу до необхідних, для її успішної діяльності, психологічних ресурсів (Л.С.
Білогородський). Неможливо не погодитися із твердженням М.Н. Гордіїва та Є.Г.
Гордіївої (2002) про те, що «усі необхідні ресурси є у людини в будь-який
момент часу. Однак потрібні певні способи, щоб їх розбудити». Необхідно внести
лише одне доповнення: коли ми говоримо про технології особистісного зростання,
не повинно створюватися враження, що шукані ресурси особистості є чимось
окремим від нашого свідомого «Я», що живе самостійним життям. Потрібно уникнути
«цілющої» парадигми, від уявлень про те, що ці ресурси сплять безпробудним
сном, а після чудового пробудження за помахом чарівної палички (яка, звичайно,
знаходиться в руках психотерапевта) вони починають діяти самостійно і тим самим
автоматично вирішують усі життєві проблеми пацієнта. Необхідні ресурси не
тільки є (на підсвідомому рівні), але й завжди готові до використання - просто
потрібно навчити людину УСВІДОМЛЕНО ними користуватися.
У сучасній
утилітарній інтерпретації для людей соціально активних, творчих і особливо
ділових особистісне зростання зазвичай описується як «менеджмент особистості»
(Осгуд Д., 1992), як «тренінг успішності», що сприяє перетворенню на
«високоефективну людину» (Кові С, 1996 ). Проте останнім часом уявлення
бізнес-психології про самовдосконалення особистості трансформуються в концепцію
коучінга (coaching), якими є (Уитмор Д., 2001):
1)
психологічна адаптація до життєвих умов, що динамічно змінюються, а це, в свою
чергу, допомагає в досягненні соціальної успішності;
2) розвиток
творчих здібностей та активності;
3)
вдосконалення навичок спілкування, соціальної взаємодії та впливу на людей
(комунікативної компетентності);
4) прийняття
рішень та їх практична реалізація за моделлю психологічного зростання: РІСТ =
цілі + реальність + вибір + воля (GROW - Goals + Reality + Opinions + Will)
5) глибше
усвідомлення власної особистості - своїх потреб, цінностей, позицій, вміння
фокусуватися на них.
Глибинною
основою реалізації перелічених завдань є самостійне створення людиною мотивації
досягнення, чи самомотивації (Райє Еге., Траут Д., 2001). Перехід від
зовнішньої (extrinsic) мотивації до внутрішньої (intrinsic motivation) - одне з
найважливіших завдань особистісного зростання.
Усе це разом
узяте, зрештою, дає людині повноцінне самовираження і самореалізацію
(самоактуалізацію, у психологічних термінах). І моє завдання - пошук та навчання способів досягнення цих
цілей за допомогою тілесно-орієнтованих та інтегративних психотехнік.
