Практика медитації пропонує один із шляхів до
усвідомлення ізоляції. Хоча терапевти і вчителі медитації нечасто вказують саме
на цю користь медитації, але одним із головних факторів особистісного росту в
медитації є те, що вона дозволяє людині в стані зниженої загальної тривоги
(тобто в зменшуючому тривогу стані м’язевої релаксації, певній позі і диханні,
очищенні розуму) зустріти і подолати тривогу ізоляції.
В медитації люди починають дивитися в обличчя тому, чого
вони більше всього бояться. Їм пропонується зануритися в ізоляцію, і що
найважливіше, зайти в неї відкритими, без звичних захистів заперечення. Їм
пропонується «відпустити» (а не досягти і отримати), спустошити свій розум (а
не упорядкувати і аналізувати досвід), відповідати світу і бути в згоді з ним
(а не контролювати і підкоряти його). Безсумнівно, одна із явних цілей медитаційного
стану або одного із станів, якого людина повинна досягти на шляху до
просвітлення (саторі (можна перевірити у Вікіпедії)) – це усвідомлення того, що
фізична реальність насправді є ширмою, і тільки занурившись вглиб особистої
ізоляції, людина може видалити цю ширму. Але розуміння ілюзорної природи
реальності, або усвідомлення власної конституіруючої функції, неминуче
приводить нас до проживання екзистенціальної ізоляції, до усвідомлення того, що
ми ізольовані не тільки від інших людей, але, на самому фундаментальному рівні,
й від світу.
А оскільки кожен терапевт має знати, що людина досягає
гармонійного особистісного росту тільки тоді, коли прийме свою ізоляцію і після
цього почне по-новому будувати свої соціально-значимі зв’язки, а відповідно
по-новому «рости».
Особисто, думаю, що сюди можна віднести не лише
вправи-медитації, але й релігію, як різновид медитації процес молитви, читання
мантри та ін.
Людина має почати проживати і терпіти ізоляцію, щоб
отримати доступ до ресурсів, які дозволяють краще справлятись зі своєю
екзистенціальною ситуацією. Бог пропонує позбавлення від ізоляції для багатьох,
але, в ту ж мить, як стверджував Альфред Норт Уайтхед, ізоляціє є умовою
істинної духовної віри: «Релігія – це те, що індивід робить із власною
самотністю… і якщо ви не буваєте самотні, ви не буваєте релігіозні». Частково
завдання терапевта заключається в тому, щоб допомогти пацієнту зустрітися з
ізоляцією, реалізувати те, що викликає тривогу з початку, але в кінцевому
результаті каталізує особистісний ріст. В «Мистецтві кохання» Фромм писав, що
«уміння бути в самотності це умова уміння любити».
Кларк Мустакас (Clark Moustakas) в
свому ессе про самотність вказує на те ж: «Індивід, будучи самотнім і принявши
це, реалізує себе в самотності і формує узи або проживання глибокого зв’язку з
іншими людьми. Самотність не ізолює індивіда, не тягне розколу або розщеплення
«я», навпаки, вона підсилює індивідуальну цілісність, сприйнятливість,
чутливість і людяність».
Є багато інших доказів того, що ізоляція повинна бути
прожита, щоб бути подоланою. Наприклад, Камю казав: «Після того, як людина
навчилася, і не за книжками, залишатися наодинці зі своїм стражданням, долати жагу
втечі, їй мало чому залишається вчитися».
Для тих, хто ще не проживав відчуття екзистенціальної самотності, з власного досвіду можу сказати, що сам процес проживання дуже важкий і викликає
неймовірний страх. Мій страх був настільки великий, що в якусь мить мені
здалося, що я божеволію. Відчуття безконтрольності це тільки «квіточки», гірше
було далі, а саме, довіритися всьому, що оточує тебе, навіть банальному стільцю
в кімнаті. Зізнаюся чесно, проживала цей екзистенціальний страх на самоті без
супроводу психотерапевта, напевне так і мало бути, оскільки логічно, із
супроводом це не була б повна ізоляція. Напевне, коли стояла на грані між
реальністю і божевіллям все закінчилося. По відчуттях, для мене, це було щось
подібне на космічний простір, наче все навколо розклалося на атоми і з усім цим
поплила в повній темряві кудись… І в ту мить, коли мені стало байдуже до цих
відчутті, тільки тоді я почала розуміти і не засуджувати інших, перестала боротися і отримувати, і ще багато суперечливих почуттів…
Роберт Хобсон стверджував: «Бути людиною означає бути
самотньою. Продовжувати ставати особистістю, а значить досліджувати нові
способи опиратися на свою самотність».
Однак в даному вислові є зародок і клінічної проблеми:
тут пацієнт психотерапевта скоріше не «опирається» на самотність, а мучиться в
ній. Видимо, проблема заключається в тому, що багатий стає багатшим, а бідний
біднішим. Ті, хто може пережити свою ізоляцію і дослідити її, здатні навчитися
стосунків зрілої любові з іншими; однак, лише той здатен терпіти ізоляцію, хто
уже може встановлювати зв’язок з іншими і хоча б трішки рухнувся в напрямку
зрілого росту.
Хочу наголосити чи попередити! Тут вибирайте самі те, що
підходить вам, але ні в якому разі не проживайте цей страх на самоті. Терапевт має знайти спосіб допомогти клієнту пережити
ізоляцію в тих дозах і з тією системою підтримки, які підходять цьому клієнту.
